Довге прощання з Росією. Москва не може зупинити процес перетворення колишніх радянських республік на суверенні держави — Neue Zürcher Zeitung.
Москва прагне утримати країни Східної Європи та Південного Кавказу у своїй імперській сфері впливу. Проте прагнення цих держав до незалежності та зближення із Заходом виявилося сильнішим.
Підпорядкування Росії стає дедалі менш привабливим.
Росія пропонує дедалі менше: вона економічно ослаблена і тому стає все менш цікавим торговельним партнером. У сфері енергопостачання з’являється дедалі більше західних альтернатив. Водночас Росія перетворюється на загрозливого імперського агресора, який через корумповані еліти та за допомогою війни намагається завадити суверенним державам обирати власний шлях.
Читайте також: Мерц: Росія загрузла у найглибшому варварстві, і це не зміниться
Ідея про те, що Росія повністю підкорить Україну, як того прагне Путін, нині виглядає практично немислимою.
Навпаки, успішний спротив України надихає інші країни регіону. Молдова дедалі більше віддаляється від Росії і, подібно до України, чітко орієнтується на ЄС.
Водночас війна між Азербайджаном і Вірменією, яка десятиліттями то затухала, то спалахувала знову, завершилася перемогою багатого на енергоресурси Азербайджану — союзника Туреччини.
Адміністрація Трампа згодом виявила інтерес до регіону. Трамп позиціонував себе як миротворець, і нині докладаються американські зусилля для встановлення нового, тривалого та заснованого на співпраці мирного порядку.
Росія більше не відіграє значної ролі в цій перебудові регіону. Із завершенням конфлікту вона також втрачає свій найважливіший важіль впливу на Південному Кавказі.
Читайте також: Le Monde. Історик Сабін Дюллен: «Путін вважає Росію простором із месіанським призначенням»
Із шести країн «Східного партнерства» чотири, ймовірно, назавжди звільнилися від московських лещат. Однак це не стосується двох інших держав.
Білорусь залишається сильно залежною від Москви як в енергетичній політиці, так і в економіці загалом. Хоча США останніми місяцями намагалися налагодити відносини з Лукашенком і таким чином зменшити його залежність від Росії, ці зусилля здебільшого виявилися безрезультатними.
Інша країна, що підтримує тісні зв’язки з Росією, — Грузія.
Це дивує, адже Грузія стала на шлях демократичних реформ ще у 2000-х роках і доклала значних зусиль для зближення із Заходом — США та Європою. Саме цьому прагненню до незалежності Путін намагався завадити своїм нападом у серпні 2008 року. Водночас у Грузії до влади прийшов олігарх, тісно пов’язаний із Росією, Бідзіна Іванішвілі.
Проте навіть цей тріумф Росії може виявитися недовговічним.
Грузія залишається демократією, хоча, за оцінкою Freedom House, лише «частково вільною». І переважна більшість грузинів бачить своє майбутнє в ЄС. Конфронтаційний курс правлячої партії «Грузинська мрія», контрольованої Іванішвілі, щодо Заходу суперечить волі більшості населення.
Читайте також: За яким сценарієм відбуватиметься розпад росії – прогноз відомого економіста
Росія не є ані привабливим взірцем для наслідування, ані партнером, здатним впливати завдяки своїй «м’якій силі», а в економічному плані їй майже нічого запропонувати. Вона також втрачає своє домінування в енергетичній політиці.
Примітно, що ці зміни відбулися не завдяки ЄС. Усупереч деяким звинуваченням, Європейський Союз не має жодних імперських амбіцій. Країни, які віддалилися від Росії, зробили це з власної ініціативи. Ані ЄС, ані НАТО ніколи не робили їм особливо привабливих пропозицій. У 2008 році Грузії та Україні лише гарантували, що перспектива членства в НАТО залишається відкритою. Тобто не існувало тієї великої надії, яка живила потужні перетворення в Центральній та Східній Європі у 1990-х і 2000-х роках: обіцянки, що кінцевим результатом стане членство у двох ключових західних клубах.
Водночас саме слабкість Росії дала цим країнам можливість утвердити себе.
Путінська Росія сприймає себе як імперію, що продовжує традиції XVIII, XIX і XX століть. Однак Москва, з її недостатньою економічною, культурною та військовою потугою, не здатна втримати ці сусідні країни у своїй орбіті.
Оскільки Росія ще більше ослабла через війну проти України, процес, що розпочався у 1991 році, ймовірно, вже неможливо зупинити: перетворення колишніх радянських республік, які перебували під владою Москви, на суверенні держави, що самостійно визначають своє майбутнє.
