Російський проєкт «Бессарабія» — це складова гібридної війни Росії проти України, спрямована на дестабілізацію Буджака, підрив територіальної цілісності України, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та витіснення української складової з історичної пам’яті про цей край.
Йдеться не лише про конкретну сепаратистську ініціативу, яка активно просувається в регіоні російськими спецслужбами з моменту як Путін став президентом РФ у 2000 році. Значно ширше — це інформаційно-політичний проєкт, у межах якого Кремль намагається представити південь Одеської області як нібито окремий, «спірний» і відірваний від України регіон, використовуючи його складну історію, багатонаціональний склад населення та специфічну регіональну ідентичність.
Читайте також: Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»
Мета такої політики — створити враження, що Буджак є не невід’ємною частиною України, а територією з особливими політичними претензіями, яку можна відокремити від держави, дестабілізувати або зрештою представити як об’єкт російського «визволення».
Від сепаратистського проєкту до ширшої стратегії
У 2014–2015 роках, після початку російської агресії проти України, Кремль намагався перенести сценарій дестабілізації з Донбасу та Криму на інші українські регіони.
Одним із таких напрямів став південь Одеської області — багатонаціональний Буджак, де крім українців проживають болгари, молдовани, гагаузи, росіяни та представники інших нацменшин.
У цей період активно просувалася так звана «Народна рада Бессарабії» (штучно створена російськими спецслужбами сепаратистська організація, діяльність якої в Україні була повністю заблокована СБУ у 2015 році), яка мала створити видимість окремого політичного руху місцевих етнічних громад. Йшлося про конструювання штучного «національно-визвольного» проєкту, який мав протиставити населення Буджака українській державі та створити передумови для відокремлення для відокремлення півдня Одеської області.
Фактично йшлося про спробу створити чергову маріонеткову структуру за російським зразком — політичне утворення, яке могло б стати приводом для подальшого втручання Росії.
Читайте по темі: Російська «Бессарабия» як складова гібридної війни фашистської росії проти України
Це був типовий для російської гібридної війни сценарій: спочатку створюється образ «утискуваної» етнічної або регіональної спільноти, потім їй конструюють окрему політичну ідентичність та культуру, після чого з’являється «представницький орган», який нібито має право говорити від імені всього регіону. Наступним кроком може стати вимога автономії, відокремлення або «захисту» з боку Росії.
Штучне конструювання «Бессарабії»
Одним із важливих інструментів цього проєкту стала сама назва «Бессарабія».
Російська пропаганда використовує її не просто як географічне позначення, а як основу для конструювання окремої політичної та історичної ідентичності. Регіон починають подавати як нібито особливу територію, що має власну історичну долю, відмінну від України, а його населення — як окрему «басарабську» спільноту.
Таким чином створюється інформаційна конструкція: якщо існує нібито окрема «Бессарабія», то нібито може існувати і її окремий політичний статус, окрема «народна рада», «республіка» або навіть право на «самовизначення».
Саме тому використання цього поняття в сучасній російській пропаганді потребує особливої уваги. Йдеться не лише про слово, а про цілу систему історичних і політичних асоціацій.
Імперське походження назви
Ця маніпуляція має глибоке імперське коріння.
До 1812 року назва «Бессарабія» не використовувалася місцевим населенням як назва краю між Прутом, Дунаєм і Дністром. Історично значна частина цієї території була пов’язана з Молдавським князівством, а південна частина, Буджак, мала власну історичну назву.
Після російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину земель Молдавського князівства. Після анексії цих територій імперська адміністрація почала офіційно закріплювати назву «Бессарабія», зокрема у створеній 1813 року Бессарабській області.
Ця назва поступово поширювалася через російську адміністрацію, картографію, освіту, церкву та офіційне діловодство. Вона стала частиною імперської системи опису й упорядкування захопленої території.
Читайте по темі: Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия»
Водночас важливо не плутати давні назви, пов’язані з династією Басарабів і «землею Басараба» — Țara Basarabilor, — з російським імперським поняттям «Бессарабія». Зовнішня схожість цих назв не означає їхньої тотожності.
Фактично імперія створила та закріпила нове адміністративно-географічне поняття, яке згодом стало сприйматися як щось давнє, природне та позаісторичне.
Саме тут виникає важлива підміна: імперська колоніальна назва, запроваджена після захоплення території, з часом починає подаватися як доказ того, що ця територія нібито завжди була окремим історичним регіоном.
Від імперської карти до сучасної пропаганди
Російська пропаганда використовує цю стару імперську конструкцію вже в сучасних політичних цілях.
Схема проста: спочатку територію називають «Бессарабією», потім створюють уявлення про її окрему історичну та культурну суб’єктність, після чого цю штучно сформовану окремішність використовують для політичних висновків.
Українська історія краю при цьому відсувається на другий план або взагалі викреслюється.
Буджак починають описувати виключно через болгарську, гагаузьку чи російську присутність, а українська складова подається як незначуща, пізня або другорядна.
Так формується міф про територію, яка нібито «ніколи по-справжньому не була українською».
Це і є одна з головних цілей російської історичної політики: не обов’язково довести, що територія належить Росії, — достатньо спочатку переконати людей, що вона нібито не належить Україні.
Переписування історії як підготовка до агресії
Історична пропаганда виконує тут цілком практичну політичну функцію.
Російська імперська та сучасна пропаганда намагається подавати захоплення Росією територій Молдавського князівства та пізніше Румунії не як імперські анексії, а як «звільнення», «приєднання» або «цивілізаційний вибір».
Такий підхід дозволяє створювати небезпечну логіку: якщо російська окупація в минулому подається як нібито природне «повернення» територій, то сучасні претензії Росії на українські землі можна представити як продовження тієї самої історії.
Тобто переписування минулого стає способом виправдання майбутньої агресії.
Росія намагається захоплювати території не лише танками. Спочатку вона намагається захопити їхню історію, назви та пам’ять.
Етнічне питання як інструмент дестабілізації
Особливу роль у цьому проєкті відіграє багатонаціональний склад Буджака.
Болгари, гагаузи, молдовани, росіяни та українці мають власну історичну пам’ять, культурні традиції та особливості регіональної ідентичності. Для нормального розвитку регіону це природне культурне різноманіття.
Для російської гібридної війни воно може перетворюватися на інструмент розколу.
Пропаганда намагається переконати представників окремих громад, що їхні інтереси нібито суперечать інтересам України, що центральна влада нібито загрожує їхній мові та культурі, а Росія, навпаки, виступає «захисником» їхніх прав.
Таким чином природне етнічне різноманіття перетворюється на штучний політичний конфлікт.
Мета полягає не в реальному захисті болгар, гагаузів, молдован чи інших громад, а у використанні їх як інструменту боротьби проти української державності.
Інформаційна війна та створення «спірної території»
Ще один важливий елемент — створення інформаційного образу Буджака як території постійного конфлікту.
Для цього проросійські та сепаратистські ресурси поширюють історичні міфи, перебільшують міжетнічні суперечності, фальсифікують історію регіону та підкреслюють його нібито «окремішність».
У такому інформаційному середовищі поступово формується образ «басарабського краю», який начебто має власну політичну суб’єктність і не вписується в українську державну модель.
Це створює ґрунт для наступного кроку — появи політичних структур, які нібито представляють «народ Бессарабії».
Саме за такою логікою конструювався проєкт «Народної ради Бессарабії».
«Бессарабська народна республіка» — спроба створення маріонеткового утворення
У 2015 році спроба створення так званої «Бессарабської народної республіки» стала найбільш помітним проявом цього російського проєкту.
Її поява супроводжувалася інформаційною кампанією, діяльністю проросійських активістів та спробами представити сепаратистську структуру як легітимного представника населення всього регіону.
Читайте по темі: На півдні Одещини сепаратистські сайти готують грунт для створення “Бессарабской народной республики”
Паралельно готувалися й силові сценарії. Зокрема, йшлося про диверсії та можливі підриви об’єктів інфраструктури, включно з мостами через Дністровський лиман і Дунай, що могло б ускладнити сполучення та ізолювати Буджак.
Тобто інформаційний, політичний і силовий компоненти доповнювали один одного.
За задумом організаторів, створення «народного представницького органу» мало стати політичним прикриттям для подальшої дестабілізації регіону.
Завдяки діям Служби безпеки України та місцевих патріотично налаштованих мешканців цей сепаратистський проєкт було зірвано.
Однак припинення конкретної сепаратистської ініціативи не означає припинення самої стратегії.
«Бессарабія» як політичний конструкт
Тому сьогодні необхідно розрізняти історичне дослідження території та використання назви «Бессарабія» як політичного інструменту.
Російська пропаганда намагається перетворити цю назву на своєрідний політичний бренд.
Через неї створюється образ регіону, який нібито має особливу історичну долю, окрему від України. Далі ця окремішність використовується для стирання української суб’єктності, формування образу «спірної території» та підготовки ґрунту для можливого російського втручання.
Фактично схема виглядає так:
«Бессарабія» → окрема історична ідентичність → окрема культура → окрема політична суб’єктність → «спірний» регіон → зовнішнє втручання під приводом «захисту» населення.
Саме тому питання назви в цьому випадку не є лише питанням термінології.
Витіснення українського з історії Буджака
Одним із головних результатів такої пропаганди має стати стирання української присутності з історичної пам’яті регіону.
Українців намагаються представити не як один із корінних та історично присутніх народів краю, а як нібито пізніших переселенців або «чужий» елемент.
Натомість болгарська, гагаузька, молдавська чи російська присутність використовується для побудови міфу про «неукраїнський» Буджак.
Це особливо небезпечно тому, що етнічне різноманіття регіону саме по собі не заперечує його належності до України.
Навпаки, сучасний Буджак є частиною України саме як багатонаціональний регіон, у якому різні громади мають право зберігати свою мову, культуру та історичну пам’ять.
Російська пропаганда намагається перетворити це різноманіття з переваги на джерело конфлікту.
Що насправді стоїть за проєктом
Таким чином, російський проєкт «Бессарабія» має кілька взаємопов’язаних рівнів.
Перший — політичний: створення сепаратистських структур та спроби відокремити Буджак від України.
Другий — інформаційний: поширення проросійської пропаганди, створення образу «спірного» регіону та розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Третій — історичний: переписування минулого, замовчування української складової історії краю та романтизація російської імперської політики.
Четвертий — термінологічний: закріплення поняття «Бессарабія» як нібито нейтральної та одвічної назви окремого регіону, а потім використання цього поняття для конструювання окремої політичної ідентичності.
У сукупності ці елементи працюють на одну мету — послабити українську суб’єктність у Буджаку.
«Бессарабія» як глорифікація російської колоніальної політики
Російське поняття «Бессарабія» у сучасній пропагандистській практиці використовується не просто для позначення географічного простору.
Через нього часто відбувається глорифікація російської імперської та колоніальної політики. Російська присутність у регіоні подається як природна, історично закономірна та позитивна, тоді як сам факт імперського захоплення територій відходить на другий план.
Так формується зручна для Кремля картина минулого: Росія нібито не завойовувала чужі землі, а «розвивала» їх; не проводила імперську політику, а «збирала історичні території»; не використовувала місцеве населення у власних геополітичних інтересах, а нібито «захищала народи».
Ця картина минулого безпосередньо працює на сучасну політику.
Якщо імперське захоплення подається як позитивна історична спадщина, то будь-які сучасні російські претензії на ці території можна представити як «повернення свого».
Саме тому боротьба з такими міфами є не запереченням історії, а навпаки — поверненням історії її реального контексту.
Російський проєкт «Бессарабія» сьогодні
Сепаратистський проєкт 2014–2015 років був зірваний, але інформаційна складова цієї стратегії продовжує існувати.
Проросійські та сепаратистські ресурси й надалі намагаються конструювати окрему «басарабську» ідентичність, романтизувати імперське минуле, перебільшувати етнічні суперечності та витісняти українську історію з інформаційного простору.
Тому «Бессарабія» в цьому контексті — це не просто назва на карті.
Це політичний та інформаційний конструкт, який може використовуватися для трьох взаємопов’язаних завдань:
— стерти українську суб’єктність;
— перетворити Буджак на нібито «спірний» регіон;
— створити інформаційний ґрунт для майбутнього російського втручання під приводом «захисту» місцевого населення.
Росія вже демонструвала подібні механізми в інших регіонах. Спочатку створюється окрема ідентичність, потім формується образ «утискуваного населення», після цього виникає «народний представницький орган», а далі Росія отримує привід заявити про необхідність втручання.
Саме тому не варто розглядати російський проєкт «Бессарабія» як історичну екзотику або давно забуту спробу сепаратизму.
Це частина значно ширшої російської стратегії, у якій історія, мова, етнічність, географічні назви та локальна ідентичність використовуються як інструменти політичної боротьби.
Висновок
Росія намагається захоплювати території не лише військовою силою. Спочатку вона намагається зробити їх «чужими» для тих, хто там живе, — переписати їхню історію, змінити систему координат, нав’язати інші назви та переконати населення, що воно нібито належить до іншого політичного й цивілізаційного простору.
Саме тому боротьба за історичну правду про Буджак — це не другорядна суперечка про терміни.
Це боротьба за те, хто має право визначати історію цього краю, ким є його населення і до якого політичного простору він належить.
Російський проєкт «Бессарабія» намагається перетворити багатонаціональний український Буджак на штучно сконструйовану «спірну територію». Його завдання — не захист національних меншин, а використання цих меншин для послаблення України.
Тому український Буджак не потребує вигаданої «окремої долі» та імперських міфів.
Його історію потрібно повертати в український контекст — без замовчування молдавської, болгарської, румунської, гагаузької, російської чи інших складових, але й без викреслення української.
Бо там, де Росія спочатку захоплює назву, історію та пам’ять, наступним кроком вона намагається захопити територію.
Читайте у Вікіпедії: “Бессарабська народна республіка”
