Заповіт можна написати власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Правильно складений та посвідчений документ визначає долю майна відповідно до волі людини та допомагає уникнути можливих суперечок між спадкоємцями.
Як пояснюють у Міністерстві юстиції України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Скласти його через представника не можна. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.
Заповіт складають у письмовій формі. У ньому зазначають місце і час складення документа, а також дату та місце народження заповідача.
Документ має бути складений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликали незрозумілостей або суперечок після відкриття спадщини. За заповітом майно може бути передане лише у власність.
Заповіт можна написати власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп’ютера та принтера). Підписує його особисто заповідач.
Якщо через фізичну ваду, хворобу або з інших причин людина не може власноручно підписати документ, за її дорученням це може зробити інша фізична особа. Водночас людина, на користь якої заповідається майно, не може підписувати заповіт замість заповідача.
На прохання особи нотаріус також може записати заповіт з її слів власноруч або за допомогою технічних засобів. У такому випадку заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та підписаний ним.
Якщо людина хоче, щоб зміст заповіту залишався в таємниці до її смерті, вона може написати його повністю від руки та підписати. Нотаріус у цьому випадку лише запечатує його в конверт і посвідчує сам факт прийняття на зберігання, не читаючи текст.
При посвідченні заповіту заповідачеві не потрібно подавати докази свого права на майно, яке він заповідає.
Заповідач може призначити спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності сімейних чи родинних відносин із ними. Також він може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом без зазначення причин. Виняток становлять особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Заповітом можна охопити права та обов’язки, які належать людині на момент його складення, а також ті, які можуть належати їй у майбутньому. Документ може стосуватися як усієї спадщини, так і її частини.
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, обов’язок надати іншій особі право користування цим майном або його частиною. Також можна встановити певну умову для виникнення права на спадщину. Вона може бути пов’язана або не пов’язана з поведінкою спадкоємця. Серед прикладів — проживання у певному місці, народження дитини чи здобуття освіти.
Водночас умова є нікчемною, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства. До заповіту можна включити й розпорядження немайнового характеру. Зокрема, визначити місце та форму ритуалу поховання, висловити бажання щодо опіки над неповнолітнім або передбачити виконання дій, спрямованих на певну суспільно корисну мету.
За бажанням заповідача, а також якщо через фізичні вади він не може сам прочитати заповіт, його посвідчення має відбуватися за участю щонайменше двох свідків.
Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Ними не можуть бути нотаріус, особи, на користь яких складено заповіт, члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, а також люди, які не можуть прочитати або підписати заповіт. У документі зазначаються дані свідків: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання та реквізити паспорта або іншого документа, на підставі якого встановлено їхню особу. Свідки зачитують заповіт вголос та ставлять на ньому свої підписи.
