Путін мусить знищити Україну в тому вигляді, в якому вона існує зараз. Залишити її недоторканою – означає знищення його амбіцій та його особисто. Він мусить виграти війну також через свої військові злочини: масові поховання, тортури на Донбасі і в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це може стати для нього як військового злочинця прямим шляхом до Гааги. Він мусить виграти, тому що Україна розквітає як нація, і це виставляє його невдахою. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію.
Про це пише Глен Грант, британський військовий експерт, що працював в Україні з 2010 року та майже постійно перебував у країні з початку російської військової агресії в 2014 році.
Цей текст був переданий президенту України Петру Порошенку.
Путін мусить окупувати або підкорити Україну. Він ще до цього не готовий, але зараз є чіткі свідчення цієї підготовки. Він продовжує вести війну та вбивати на Донбасі. Він продовжує випробовувати новітню зброю, особовий склад і методи в Сирії. Він посилює угруповання військ і сил в Криму. Він посилює угруповання в Калінінграді задля стримання підкріплення із заходу. Він акумулює військову техніку в Білорусі. Він продовжує переоснащувати армію, особливо танками та сучасними високотехнологічними системами. Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені ресурси держави на утримання військових, замість задоволення інших нагальних потреб. Він продовжує готуватися до стратегічної війни на заході, а це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане головною ціллю. Російське Міністерство оборони відкрито каже в засобах масової інформації, що вони потребують ще три роки на переозброєння новітніми танками та на підготовку особового складу військового угруповання на заході держави. Україна має не згаяти цей час.
Що зараз Путін робить з Україною в стратегічному плані? По-перше, він змусив Українську армію сконцентруватися в одному місці та повільно виснажує її бойовий дух і запаси боєприпасів. Він хоче створити відчуття безпорадності. Він грає в політичні ігри із Заходом навколо Мінська та миротворців, що відволікає інші країни від його справжньої гри. Інші країни, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише США, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що це само собою вгамується. Навіть НАТО працює лише впівсили, тому що не може вирішити військові проблемі таких країн як, наприклад, Болгарія.
Але, на жаль, сподівання не є дієвою військовою доктриною. Путін також намагається розділити Захід як політичну групу, зменшуючи шанси політичної підтримки та підкріплення, коли він вирішить діяти. В цьому у нього є успіхи.
Нинішня думка про те, що “війна відбувається на Донбасі і вона буде тільки на Донбасі”, котру Українське керівництво демонструє словом та ділом, є найнебезпечнішою політичною та військовою проблемою для України. Путін хоче і потребує, щоб так здавалось. Європа та США хочуть і потребують, щоб так було. Путін залюбки витрачає український людський ресурс на Донбасі з обох сторін, поки він готує свою армію для великої гри. Нещодавні російські навчання, під час яких літаки ВКС РФ сідали на міські дороги, показують серйозність намірів РФ, з якою може зрівнятися серйозність лише деяких країн НАТО. Сепаратисти – це просто гарматне м’ясо. Їхнє завдання виграти час, поки Росія готується. Вони також є частиною російської стратагеми. Високопосадовці Збройних Сил України діють так, начебто вважають, що вони перемагають, бо вони сконцентровані на дуже обмежених успіхах у тактичній війні. Вони і Міністерство оборони України не помічають головного, тому що вони не готуються достатньо швидко до стратегічної та оперативної війни, яка швидше за все відбудеться не на Донбасі і не дозволить задіяти значні сили з резерву. Внаслідок цього Україна наразі програє у великій грі, і поки вона стає сильнішою тактично у позиційній війні, Росія рухається швидше і набуває переваг у стратегічному плані.
Це пов’язано з тим, що прив’язка військ до однієї обороної позиції, як того вимагають Мінські домовленості, є цілком неправильною, тому що це надає противнику стратегічну перевагу. Росія щодня користується цим. Втрата стратегічної переваги – це найбільша поразка будь-якого національного чи військового керівництва (можна читати будь-яких військових стратегів, всі вони говорять про одне й те саме – що тримання позиційної оборони порушує всі перевірені часом військові канони).
Росія може визначити слабкі місця в обороні і прорвати або оминути її. Військові позиції Української армії на Донбасі постійно ризикують потрапити в оточення, яке є типовим стратегічним маневром Росії. Російські війська регулярно відпрацьовують цю тактику під час навчань. Окопна війна також породжує окопний менталітет серед солдатів і штабів, що йде врозріз з усіма канонами ведення війни, метою якої є перемога. В політичному плані альтернативи Мінську може і не бути, але його потрібно сприймати як те, чим він є насправді – військовою хитрістю, спрямованою на утримання Збройних Сил України в одному місці. У цьому сенсі у Росії все виходить дуже добре.
Українська армія вдосконалюється щодня, але в цілому вона не є однією з найкращих у Європі, оскільки вона має деякі значні організаційні недоліки. Поставка Україні “Джавелінів” їх не виправить, а може навіть їх погіршити.
Дуже часто дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи помилково приймають за операційну та стратегічну спроможності.
Операційна спроможність – це здатність доправити війська в будь-яке місце і виграти битву. Україні поки що бракує такої спроможності. Стратегічні спроможності мають чітку загальнонаціональну мету, яка своєю чергою створює засоби для проведення операцій там, де вони потрібні для досягнення цієї мети.
В українського уряду поки що немає такої логіки мислення, як на національному рівні, так і на рівні Міністерства оборони та військового персоналу. Військові не можуть активно діяти на оперативному рівні, оскільки вони не мають належної для цього структури, і, звичайно, це не практикують. Водночас Росія вже активно відпрацьовує операції з участю мобільних батальйонних груп. Наразі дотримання Збройними Силами України існуючої військової концепції означатиме постати перед небезпекою певної поразки, якщо війна стане мобільною, до чого все, вочевидь, і йде. Армія повинна змінитися в стратегічному, оперативному та структурному плані.
Що це означає? Армія дуже вправна в тому, що вона робить зараз, але вона не відпрацювала перехід до іншого стилю ведення війни, як наразі роблять США, тому що в неї відсутні відповідні доктрини, оснащення та підготовка. Поняття мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних Сил України. Армія є слабкою з точки зору підготовки старших командирів та штабів, а також відстає у сенсі обміну інформацією, має погану логістику та медичне забезпечення. Вона не впорається, якщо доведеться забезпечувати два чи більше фронти. Як приклад можна привести харчове забезпечення: поставки продуктів харчування до лінії фронту наразі здійснюються за контрактами та можуть перерватися за умов ситуації, подібної до Іловайська та Дебальцевого, якщо вона триватиме впродовж двох або більше тижнів. Війська будуть голодувати. І що ж робити?
По-перше, необхідно наказати військам стати активними, тому що пасивність знищує бойовий дух. Необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який буде спонукати підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними. Треба заохочувати батальйони знищувати будь-яке заборонене Мінськими домовленостями озброєння, яке знаходиться поза майданчиками зберігання, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Вони мають домінувати вночі, переробити системи управління, зв’язку та артилерії так, щоб миттєво та влучно відповідати на ворожі атаки. Самооборона є найвищим законним правом будь-якої країни, тому активна оборона є законним правом кожного солдата. В загальних наказах має йтися про те, що кожна російська атака має зустрічатися потужною контратакою у місці нападу чи в іншому місці на лінії фронту. Ворог скрізь один і той самий, тому немає закону, який би обмежував захист географічно. Захоплюйте нові території і створюйте нові передові позиції. Переконайтеся, що військові інженери готові до таких дій. Просувайтесь невеликими кроками і карайте будь-яку російську агресію. Наразі від поточної ситуації вигоду отримує тільки Росія.
Надайте ВМС України наказ проводити навчання із затоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських танкерів в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими комбінованими засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання вкрай важливі для підтримання моралі. Підготуйте морську піхоту до захисту від вторгнення в Одесу та Маріуполь з моря. Їм потрібні чіткі військові задачі з підготовки, щоб підтримати їхню мораль до того часу, як буде вирішене питання з розквартируванням. ВМС України потребують підвищення рівня шляхом залучення та підготовки.
ВПС повинні регулярно тренуватися разом з сухопутними бригадами. Кожна бригада повинна мати засоби зв’язку з літаками ВПС та персонал для співпраці з ВПС.
Всі бригади мають розробляти плани оборони у разі відступу та ведення бою у різних умовах. Бригади повинні навчитися робити це як єдиний підрозділ не потребуючи окремих детальних наказів. Але треба наказати бригадам, включно з командуванням секторів та штабів, постійно розробляти нові плани та тренуватися вести бойові дії в різних місцевостях. Всі командири повинні знати, що робити в надзвичайних ситуаціях, якщо вони змушені наступати, відступити або перейти до абсолютно нового місця дислокації за надзвичайних обставин. Повинні бути підготовлені відповідні плани логістики, щоб підтримувати динамічний бій, а не просто стабільний стан окопної війни.
СТРУКТУРНІ ЗМІНИ
Поле бою, що постійно змінюється, потребує пересувних штабів. Сектори та штаби АТО статичні і, отже, є цілями високого пріоритету для російського удару. Штаби секторів мають залишити свої поточні стаціонарні місця розташування і стати пересувними штабами на колесах. Вони повинні змінювати позиції щотижня та не залежати від центральної енергосистеми, а натомість мати власні генератори. Секторами мають командувати лише ті офіцери, які успішно командували бригадою. Їх слід залишити командирами до перемоги України або поки вони не отримають підвищення по службі. Персонал штабів секторів повинен бути замінений молодими офіцерами (капітанами та майорами) та військовими з бойовим досвідом. Реорганізуйте сектори за прикладом дивізій.
Штаб АТО також повинен стати повністю мобільним і повинен переміщуватись кожні 2-3 тижні на нове місце. Командувати АТО завжди має той, хто успішно командував бригадою та сектором. Його слід залишити командувати до тих пір, поки він не досягне успіху або не виявиться непридатним. Командирами будь-якого рівня не повинні призначатися люди які не командували військами в бою. Персонал штабу АТО повинен бути замінений молодими активними офіцерами (майорами та підполковниками) з бойовим досвідом та найкращими з офіцерів, які зараз перебувають у штаті тилових штабів або навіть тих, хто звільнився раніше. Зробіть штаб АТО дійсно об’єднаним штабом Сухопутних військ, Військово-Повітряних сил, флоту, СБУ та Національної Гвардії. Штаб АТО слід назвати штабом Корпусу.
Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію східного фронту та штабну армію Муженка. Вони не поділяють однакових етичних або ціннісних засад. Я чую це від військових щодня. Це небезпечно для країни, оскільки Путін користується цією ситуацією, і її потрібно терміново змінювати.
Поточна система бойової логістики не була належним чином реформована. Існуюча система територіальної оборони перебуває у такому стані, коли велика частина бригадної підтримки вже знята та ще не замінена чимось іншим. Особливо це стосується таких речей, як система забезпечення продовольством, паливом та боєприпасами, медичною допомогою на передовій. Поточна система не може підтримувати мобільну битву у будь-якому її вигляді. Ви не можете належним чином матеріально підтримувати бій зі штабу що знаходиться за 400 км. Це так не працює. Оперативне матеріально-технічне забезпечення та планування повинні бути безпосередньо біля поля бою та під управлінням командира, який керує бойовими діями безпосередньо з поля бою. Це загальний військовий принцип. Повинна бути належна посада заступника командувача АТО з логістики, з належним логістичним штабом і персоналом, створеним у Дніпрі для підтримки зони бойових дій.
Командир, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення повинен мати доступ до усіх боєприпасів, логістичного транспорту та запасних частин, медичних, ремонтних підрозділів та підрозділів військової поліції Корпусу та усіх складських запасів в зоні бойових дій або поблизу неї. Він повинен мати чіткі розпорядження та повноваження постачати і підтримувати військові сили та мати право вимагати негайної купівлі та постачання критичних запасів, не проходячи через Генеральний Штаб та МОУ. Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід попросити США створити курси логістичного офіцера в Україні та забезпечити усі батальйони та бригади персоналом, який їх закінчив.
Об’єднаний штаб в Міністерстві Оборони повинен бути якнайшвидше реорганізований до належного формату бойового штабу з найкращим Стратегічним командуючим. Він повинен мати повний дозвіл президента на ведення війни. Ця людина не повинна підпорядковуватись Генеральному штабу, а лише керівництву держави. Він повинен вести війну весь час, а не коли має час, як зараз робить начальник Генерального штабу. Начальник Генерального штабу, у свою чергу, повинен консультувати та забезпечувати загальний нагляд, а не воювати. Об’єднаний штаб повинен стати центром цілодобового планування та ведення бойових дій, і Генеральний штаб має бути повністю усунений від цієї ролі. Об’єднаний штаб повинен бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також такими, що зазнали поранення або вийшли на пенсію, і які повністю розуміють принципи ведення війни. Цей штаб має бути належним чином об’єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки Сухопутними військами, і повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій.
Залучення Генерального штабу до операцій на Донбасі не залишає їм часу для виконання їх належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні. Генеральний штаб повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє. Їх слід змусити правильно використовувати бюджет та скоротити видатки, особливо непотрібний персонал. Вони повинні мати суворі бюджетні обмеження, і їхні плани мають розглядатися щороку президентом і обговорюватися в парламенті. Інакше кажучи, їхнє завдання повинно бути у вдосконаленні військової системи для наступної битви, а не втручання в нинішню.
Необхідно створити та навчити мобільний бронетанковий резерв командувача корпусу щонайменше у розмірі бригади, розміщеної у Дніпрі.
Слід розглянути можливість створення аеромобільного піхотного батальйону швидкого реагування з протитанковим резервом на основі наявних гелікоптерів як національного стратегічного резерву. Це потрібно для виграшу часу у разі раптової атаки або несподіваного прориву. Це буде найкращим способом розміщення та тренування підрозділів операторів “Джавелінів”, а також відповідатиме вимогам США щодо безпеки та водночас надасть змогу швидко доправити їх у будь яку точку на лінії фронту.
Добровільні резервні підрозділи повинні бути створені, обладнані та навчені як єдині підрозділи, а не на основі індивідуального резерву, як це є сьогодні. Цей індивідуальний метод був дискредитований багато років тому на прикладі багатьох воєн. Це так не працює. Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1-2 років. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3-4 роки тренування, щоб бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які у великій кількості приєднуються до підрозділу, роблять його слабшим, а не сильнішим, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб допомогти їм освоїти особливості методів управління та культури підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла. “Те, чого ти не навчаєшся під час миру, не спрацює під час війни”.
Підрозділи в районі бойових дій повинні бути реформовані таким чином, щоб усі бригади були збалансовані з власним штабом, запасним штабом та підрозділом зв’язку, включаючи зв’язок з ВПС, три-чотири бойові батальйони чисельністю 350-550 людей, інженерну службу, артилерію (включно з розвідувальними БПЛА), ППО, власну логістичну підтримку та військову поліцію. Переконайтеся, що бригади є повністю укомплектованими на передовій та залишаються такими, а потім тільки здійснюйте ротацію цілої бригади в зону бойових дій та з неї.
Необхідно розмістити національний резерв у розмірі двох бригад біля Києва.
Всі частини у Збройних Силах України, які сьогодні не використовуються на передовій, повинні бути перетворені на бойові підрозділи або підрозділи бойової підтримки. Всі підрозділи, які не є життєво важливими, мають бути переформатовані переважно за рахунок резервів та строковиків, а контрактники перепідготовлені для служби в бойових підрозділах.
Всі батальйонні та бригадні підрозділи повинні мати підготовлений штат розвідки та правильну командну організацію за стандартом J2, від штабів підрозділів до Міністерства оброни включно. Проходження розвідувальних даних має бути двостороннім процесом, а не одностороннім як це є зараз.
СИСТЕМНІ ЗМІНИ
Система підтримки Збройних Сил України, яка забезпечує персонал та навчання, не змінилася настільки, наскільки це необхідно. Питання “Чому це так?” є політичним питанням і темою іншого документа. Але допоки мислення в штабах залишається радянським, необхідні фундаментальні зміни ніколи не відбудуться.
Основна необхідна зміна системи – це зміна лідерства. Радянський менталітет вимагає контролю та покарання винних. Це потрібно замінити делегуванням, мотивацією та винагородою. Система, що базується на застосуванні влади, є застарілим похміллям радянської епохи і не підходить для нової сучасної України. Це вбиває Збройні Сили України. Офіцери, які покладаються на застосування влади і контроль, повинні бути відсторонені, тому що вони ніколи не матимуть інтелектуальної спритності або мудрості, щоб навчати війська та воювати у динамічній війні.
Після трирічної підтримки Сполучених Штатів та Великої Британії для розвитку боєздатності, все ще залишається серйозна проблема стандартизації процедур, тренувань і тактики персоналу. Це особливо важливо для будь-яких майбутніх мобільних боїв, тому що всі батальйонні та молодші командири повинні мати спільну основу мислення для успішних операцій. Ця система ще відсутня, і, мабуть, було небагато спроб її насправді створити. Радників просто не просили допомогти створити. У військових навчальних закладах викладаються радянські бойові практики.
Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами чи навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). Система набору, просування та навчання не змінилася, щоб задовольнити реальну потребу у лідерах. Водночас якісні офіцери звільняються через відсутність будь-якої мотивації залишитися в Збройних Силах. Один радник навіть згадав приклад, коли офіцер став командиром батальйону на другий рік після закінчення навчання, без бойового досвіду. Це злочин, і хтось повинен сісти у в’язницю за це. Всі курси професійних військових офіцерів повинні бути скорочені до 8 місяців бойової підготовки на місцях, щоб якомога швидше набрати молодих офіцерів у бойові підрозділи, використовуючи модель JROTC / ROTC. Академії повинні бути закриті, а кошти перенаправлені. Навчальні команди США та Великобританії повинні бути використані для підготовки всіх молодих офіцерів та командирів рот. Деякі найкращі офіцери повинні бути повернуті з фронту на нетривалі періоди, щоб приєднатися до тренувальних груп, а також для лекцій курсантам.
Мобілізація має бути переосмислена. Потрібно щоб вона стала набагато більш узгодженим процесом. Поточна радянська система не працює. Набір повинен вестись до бригад та батальйонів, а не до Збройних Сил в цілому. Керівництво бригад повинно залишатися незмінним, але кожна ротація повинна приносити свіжих молодих солдат та молодших офіцерів. Бригади повинні здійснювати ротацію всередині Корпусу та національного резерву, щоб вони могли підготуватися до мобільних операцій та відповідати найвищим стандартам. Бригади повинні зберігатися як цілісні бойові одиниці.
Не повинно бути різниці між військовими підрозділами Збройних Сил, добровольців, поліції та Національної гвардії з точки зору підготовки та бойових стандартів. Гнучкість потрібна з точки зору використання персоналу. Поки війна не виграна, в країни має бути єдина силова структура, закріплена доктриною. Офіцери командного та некомандного складу повинні регулярно переміщуватись між підрозділами силових структур, щоб отримувати звідти найкращий досвід. Більшу частину Національної гвардії слід віднести до бойових підрозділів. (Занадто багато стоять цілий день, не роблячи нічого корисного).
Повинні бути обрані кращі командири, щоб очолити підрозділи, незалежно від їх бекграунду. Позбавтесь командирів бригад та батальйонів, які не мають бойового духу або були помічені у неетичній чи злочинній поведінці.
Проведіть аудит сил та позбавтесь або кардинально зменшіть чисельність штабів, підрозділів та військовослужбовців, які не беруть участі у бою, готуються до бою або відпочивають після бою. Незадіяний персонал з’їдає кошти, які можна витратити на інші потреби, адже вам знадобиться кожна копійка. Не вагайтеся скорочувати видатки.
Переконайтеся, що всі сфери діяльності підпорядковуються командуючим, а не штабам. Змініть номенклатуру згідно із західними найменуваннями. Називайте когось не “начальником ВМС”, а “Командуючим флотом” і дайте йому/їй бюджет та повноваження діяти – командири не повинні покладатися на автоматичні вказівки Генерального штабу. Така сама логіка стосується і Командувача Збройних Сил, який повинен мати повноваження та завдання вести армію в бій. Якщо він не в змозі це робити – звільніть його. Дайте їм бюджет та відповідальність за залучення, підготовку і підтримку війська на місцях. Посадовці Генерального штабу вбивають структуру Збройних Сил та можливо майбутнє нації. Вони не змінилися та радикально не покращилися, як мали б з початку війни, тому замініть їх на молодших офіцерів та більш активних молодих цивільних службовців. Вони мали шанс та не використали його. Будьте безжальними щодо них – від цього залежить виживання Української нації.
Розділіть посаду начальника штабу на три окремі посади — Начальника сил оборони, начальник Генерального штабу та Начальника операцій (в об’єднаному штабі). Жодна людина не може одночасно виконувати всі три завдання належним чином, і не треба змушувати чинного НГШ цього робити. Це завдання занадто складне для одного розуму і є стратегічною небезпекою для нації.
ВИСНОВОК
Це прості зміни, але вони вимагають термінових політичних рішень уряду, оскільки їх втілення потребуватиме достатньо багато часу. Час витрачається даремно, а час – це найважливіший національний ресурс у цій та будь-якій іншій війні. Причина того, що багато змін не відбулись, в тому, що Генеральний штаб, який все контролює, ще не досяг західного рівня професіоналізму, та має обмежений досвід в організації та втіленні змін. Заходи, які мають займати від трьох до чотирьох днів, тривають декілька місяців, якщо вони взагалі відбуваються. Більше того, політичне бажання відзначити і похвалити армію за її чудові результати поки що унеможливлює проведення значних і життєво необхідних заходів.
Глен Грант, британський військовій експерт, Kyiv Post
