Починаючи з Радянського Союзу й до правління Путіна, Росія тривалий час виправдовувала свою імперську експансію антиколоніальною риторикою, спрямованою проти Заходу, — пояснює дослідниця в інтерв’ю газеті Le Monde.
— Однією з незмінних рис російського імперіалізму протягом століть є його подання як антиімперіалізму. Як можна пояснити цей парадокс?
— За царів Росія, безперечно, була державою, але периферійною і бідною. Імперіалізм тоді вважався західним. Саме в радянську епоху антиімперіалістичний дискурс, що виник на ґрунті марксистської ідеології та російської революції, став домінівним.
— Антиімперіалізм становив ядро радянської політики ХХ століття. Усередині країни він обіцяв зміцнення дружби між народами в межах нової федерації. Назовні ж потрібно було підтримувати рухи за незалежність проти західних колоніальних імперій, кульмінацією чого стала війна в Афганістані.
Читайте також: Neue Zürcher Zeitung: Путін звинувачує Захід у колоніалізмі — а в Росії боїться «деколонізації»
— Однак росіяни ж справді були колонізаторами…
— Так, але водночас про колоніалізм ніколи не заявлялося. Завоювання розглядалося як божественна місія. Вони були не єдині, хто так вважав. Наприкінці ХІХ століття американський історик Фредерік Тернер розробив ідею «явного призначення» для США, тим самим легітимізувавши завоювання Заходу. Росіяни почали раніше — ще в XVI столітті, у Сибіру.
— На відміну від європейських колонізаторів, російська армія не перетинала океани. Але чи справді вона так сильно відрізнялася? Коли росіяни в середині ХІХ століття воювали з чеченцями, їхні вкрай жорстокі методи були натхненні завоюванням французького Алжиру. Між колоніальними арміями відбувався обмін досвідом і військовими знаннями. Аналогічно, у другій половині ХІХ століття, коли росіяни завоювали Туркестан, пізніше названий «Центральною Азією», існувало багато подібностей із тим, що відбувалося по той бік кордону — в Афганістані та Персії, які тоді перебували під британським пануванням.
Читайте також: 10 економічних, політичних, соціальних та воєнних факторів, які спричинять розпад Росії
— Використовуючи колоніальні методи, російська влада рідко подає свої завоювання в такому ключі. Це особливо стосується завоювань на заході й південному заході. Там наголос робиться не на імперіалізмі, а на «панславізмі». Завоювання спрямоване на визволення й захист східних християн та їхніх слов’янських братів. У довгостроковій перспективі воно також спрямоване на відновлення давніх політичних утворень.
— Таким чином, місія Росії полягала б у возз’єднанні втрачених земель давньої Київської Русі. Ми знаємо, наскільки Путін вписує своє «повернення» України в цю історичну траєкторію. Але це аісторична фантазія, яка ігнорує розриви в історії. Якщо Московське князівство стало Росією, то радше шляхом наслідування завойовницьких практик Монгольської імперії, яка безпосередньо йому передувала…
— Чи вірить Путін у цю риторику?
— Неможливо оцінити рівень переконаності Путіна! Ми знаємо, що він хоче якомога довше залишатися при владі й залишити свій слід в історії. Коли Путін розробив свою ідею «суверенної демократії», демократія мала значно менше значення, ніж утвердження справжнього імперського суверенітету. Слід також згадати його прагнення розглядати Росію як унікальне утворення, наділене месіяністським призначенням, якому є чого навчити світ.
— Ця риторика може бути привабливою. Вона, безумовно, впливає на широке коло людей. Звинувачення американського імперіалізму дуже добре працює в країнах Глобального Півдня, а також у Європі — серед різних сувереністських течій. Наратив Путіна також приваблює консервативні кола, які підтримують його «захист традиційних цінностей», хоча російське суспільство не є особливо традиціоналістським: Православна церква служить владі, але росіяни рідко відвідують храми. Аналогічно, вкрай патріархальне бачення, яке просуває Путін, не відповідає реальності російського суспільства, де емансипація жінок міцно закріпилася ще з часів СРСР.
Читайте також: За яким сценарієм відбуватиметься розпад росії – прогноз відомого економіста
— Аргумент, який, без сумніву, найсильніше відгукується в промовах Путіна для більшості російської громадської думки, — це антизахідні й антинатовські настрої, що беруть початок у часи холодної війни. Вони повною мірою проявилися в його промові на Мюнхенській конференції 2007 року. Рік потому Росія втрутилася у війну в Грузії. У 2014 році було анексовано Крим і розпочалася війна на Донбасі.
— Коли Путін віддав наказ бомбардувати Київ, він був переконаний, що зможе повалити Володимира Зеленського й замінити його проросійським лідером. Це було чимось подібним до того, як радянський режим діяв в Угорщині 1956 року та в Празі 1968 року, виходячи з уявлення, що простого введення танків достатньо для повалення керівника країни, навіть у державі з дуже обмеженим суверенітетом.
Читайте також: 5 конспірологічних теорій, які Путін використовує для виправдання війни в Україні
— Але Путін припустився помилки, недооцінивши стійкість українського народу, який згуртувався навколо свого президента. Він, безперечно, опинився в пастці власних фантазій, будучи переконаним, що Україна — розділена країна і що російськомовні мешканці почуваються дискримінованими з боку українців.
— Невже російська ідентичність — це не що інше, як імперіалізм?
— Нам би хотілося, щоб це було не так, і щоб ми могли йти за тими, хто прагнув переосмислити сутність Росії. Кордони нинішньої Російської Федерації й досі є кордонами імперії. Навіть Санкт-Петербург, заснований 1703 року Петром Великим, — це колоніальне місто, збудоване на землях Інгрії! Сибір і Північний Кавказ були завойовані в інших народів.
— По-перше, необхідно визнати цю колоніальну історію, вийти за межі фікції антиімперіалістичної імперії й, можливо, відновити зв’язок із федералістськими та конфедералістськими ідеями грузинів, українців, євреїв і народників (або «популістів») Сибіру, які надихали політичні протестні рухи всередині Російської імперії з початку ХХ століття до революції 1917 року. У своїй книжці я наводжу промову Елізе Реклю (1830–1905), французького географа-анархіста, який поділяв ці погляди. Значна частина населення імперії, зокрема й росіяни, відчувала, що живе у в’язниці народів, і що це має змінитися.
— Сьогодні подібне мислення непомітно відроджується в діаспорах. Поширюються уявні карти постконфедеративної Росії. Це дуже далеко від жорстокої геополітики відродження імперій. Це окреслює альтернативу. Зрештою, хто міг передбачити на початку Першої світової війни крах Російської імперії? І хто наважився б у 1917 році поставити на появу нових держав, таких як Естонія й Латвія?
— У своїй книжці ви згадуєте про існування рухів за незалежність серед неросійських народів. Хто вони?
— Коли дійшло до мобілізації солдатів, першими цілями стали тувинці, якути, буряти, а також башкири, дагестанці й чеченці. Хіба це не дискримінація в колоніальному стилі! Сьогодні дуже складно відстежити вплив цих різних організацій на громадську думку в Російській Федерації. Соціальні мережі дедалі частіше блокуються, а за використання VPN можуть притягнути до відповідальності.
— Зі свого боку, мені вдалося взяти інтерв’ю в молодої жінки якутського та евенського походження, яка живе у Ванкувері. Її син, який розпочав навчання в університеті в Якутську, у віці 18 років отримав повістку в червні 2025 року разом з усім курсом. Їй вдалося вивезти його з Росії в останній момент, але решта вирушили воювати. У Ванкувері багато чоловіків, які належать до цих невеликих неросійських сибірських народів, утекли від війни, але не хочуть говорити.
Читайте також: Олег Панфілов: Логічний кінець – розпад Росії, для якого є і сучасні, і історичні причини
