За новорічно-різдвяними святкуваннями якось не дуже поміченою пройшла дуже вікопомна новина. З міста Немирів на Вінниччині. Де японська компанія Fujikura відкрила новий завод, що виготовлятиме електропроводку для автомобілів Audi A8 та Wolkswagen Golf. І у якої виникла проблема з набором працівників. Люди відмовляються офіційно там працювати, щоб не втратити субсидію. Це — перший наслідок підсаджування чималої кількості населення на державні виплати. Що, як показують відповідні історичні приклади, не може призвести ні до чого іншого, як формування цілого прошарку утриманців.
“Халявний” прошарок
“Є проблема з працевлаштуванням. Пропонуємо людям роботу, а вони відмовляються офіційно працювати на заводі. І це при тому, що середня зарплата буде 7100 гривень. Люди бояться втратити субсидію чи іншу соціальну допомогу. Прямо кажуть, що їм вигідніше сидіти вдома”, – каже міський голова Немирова Віктор Качур.
Дико звучить з першого погляду, чи не так? Однак до іншого наслідку тотальне підсаджування на державне дотування призвести й не могло. Вже зараз, за даними офіційної державної статистики, понад 60 % українців отримують субсидії. А, за оцінками Міністерства енергетики та вугільної промисловості, невдовзі через продовження зростання тарифів на газ та електроенергію, ця кількість може досягти позначки 90%. Вдумайтесь — вже більша половина українців підсаджені на виплати від держави. Виплати, які абсолютно не потрібно повертати, які не накладають особливих зобов’язань. Це ж не кредит в банку, який потрібно повертати. Державі ніхто нічого повертати не хоче, навпаки вважає, що вона апріорі всім винна.
Головна причина введення субсидій, нагадаємо — це різке зростання тарифів на комунальні послуги, яке в купі з інфляцією, призвело до того, що люди не в змозі платити величезні гроші щомісяця за квартиру.
Субсидії, в теорії, покликані відшкодувати людям все вищевказане й допомогти не заганяти в борги енергогенеруючі підприємства. Та з самого початку експерти попереджали, що у цього кроку буде дуже поганий наслідок. Цілі верстви населення будуть привчатися до державної халяви, з якої ніхто потім не захоче злізти.
“За підвищення тарифів розраховується державний бюджет, тобто всі громадяни, – пояснював свого в часу в інтерв’ю для «Українського Тижня” автору цих рядків відомий український соціолог Євген Головаха. – Що консервація тарифів, що субсидія для держскарбниці те саме, просто гроші перекладаються з однієї кишені в іншу. При цьому більше стає людей, які ті субсидії отримують. Тобто якщо державі різниці немає, то ось у соціальному сенсі такий крок дуже небезпечний і страшний. І ось чому. Для людей нестерпна ідея втрачати. Є такий соціальний закон. Тобто не така страшна перспектива не отримати чогось, наприклад, підвищеного заробітку, як відчуття того, що ти щось утратив — ту ж таки зарплату. І другий закон: люди ніколи не відмовляються від дармових грошей. При цьому в нас постійно збільшується кількість громадян, що не здатні самі платити за комунальні послуги й братимуть субсидію”.
Що це означає? Те, що люди, більша частина населення країни, вже, фактично, визнали себе утриманцями, несамостійними, тими, хто не може самі себе фінансово утримувати. Це не означає, що “субсидники” завтра побіжать робити революцію, аж ніяк. Адже вони погодилися віддати частину свого особистого суверенітету.
“Від цих людей не варто очікувати активних дій, – продовжує Євген Головаха. – Проблема якраз у тому, що вони не робитимуть нічого. Бо якщо хтось хоч раз визнає себе утриманцем, то він на утриманні так і житиме й ніколи цього не відцурається. Тобто, навіть якщо їхні доходи почнуть зростати, такі громадяни не відмовлятимуться від дармового шматка й зароблене переводитимуть у тінь. Навіть заробляючи десять, двома тисячами надурняк ніколи в житті вони не погребують. Таким чином, почнуться широкомасштабні процеси тінізації. Ні, ці громадяни не протестуватимуть: утриманці — найменш вибуховий матеріал. Тобто зараз створюється широченний прошарок вічних утриманців із відповідною психологією, які приймуть будь-що й будь-кого, хто гарантуватиме їм продовження халяви”.
Історичні аналогії
Найбільш цікаво, що подібних історичних негативних прикладів — більш ніж достатньо. От, наприклад, чи не найсвіжіший — Ірану, де зараз буяють народні бунти.
“Досвід Ірану цікавий тим, що там у 2010 році почали проводити реформу, подібну як у нас: підвищення цін та тарифів з одночасним переходом на адресні субсидії, – пояснює у себе на Facebook експерт, екс-член НКРЕКП Андрій Герус. – У 2011 році МВФ навіть визнав такі реформи успішними та рекомендував переносити іранський досвід у інші країни. Але, схоже, МВФ дещо поспішив, результат цих реформ був досить спірним. Субсидіями в Ірані почали користуватися біля 90% домогосподарств. Оскільки субсидії були монетизовані, це спричинило бурхливий ріст цін та інфляцію: в 2011-2014рр річна інфляція складала 20%-40%. У квітні 2012 року в Ірані були призупинені всі субсидії. Відомі актори, спортсмени агітували забезпечених іранців не подаватися на субсидії. Навіть була випущена спеціальна фетва (правовий висновок в ісламі), що Аллах не схвалює наміри забезпечених іранців отримувати субсидії. Але це мало допомогло – на субсидії знову подалося 73 млн громадян із всього населення 77 млн осіб. За 7 років задуману реформу провести не вдалося, вона продовжена до 2021 року”.
Ще один, більш давній, але від того не менш прикметний кейс — ситуація з так званими walfare-дітьми в США. Отже, там в 1970-х роках вирішили провести соціальний експеримент — перевести повністю на державне утримання матерів-одиначок.
“Здавалось би, гарна й правильна ініціатива, – розповідає Євген Головаха. – Але будь-яке утриманство — погано. Ці жінки, навіть знайшовши собі чоловіка, робили все, щоб не випасти з програми, тобто не виходили заміж. Їхні доньки йшли тим самим шляхом: народжували в ранньому віці дітей, не вступали в шлюб і користувалися програмою державного утримання. Зрозуміло, що, за статистикою, діти з таких родин дуже часто, навіть у більшості випадків, поповнювали лави криміналу. А тому цілі райони були затягнуті в злочинність і безпросвітність. Американці вже 10 років шукають вихід із цього глухого кута, програму поступово згортали й нарешті скасували зовсім. Та все одно їхні дослідники вважають, що усунути її ефект можна буде через дуже багато років. Так само й в Україні руками уряду створюються гетто”.
Окремо чимало експертів вказує на величезну небезпеку реформі децентралізації від поголівної субсидізації країни. Адже ні для кого не секрет, що чим менше населений пункт в Україні, тим меншою є там зарплата й взагалі кількість засобів для виживання. Відповідно, тим більший відсоток людей захоче скористатися субсидіями. Отже, дуже скоро Україна має шанс отримати цілі утриманські анклави, які ніколи не зможуть бути самостійними. Понад те, вони цього й не хотітимуть. Адже повторимося — від халяви ніхто ніколи добровільно не відмовляється й не відмовлявся. І якраз в цьому сенсі й варто розглядати новину з Немирова.
На жаль, це тільки перша ластівка з величезного пласту подібних проблем, з яким доведеться зіткнутися Україні протягом наступних років. Адже ситуація, коли держава замість того, щоб дати людям заробити, привчає їх до халяви, нічим іншим закінчитися не може.
