Знесення самочинного об’єкта можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №641/2895/19-ц.
_________
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
2 вересня 2020 року м.Київ №641/2895/19-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є. В.,
суддів: ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ХОПТИ С.Ф., ШИПОВИЧА В.В. (суддя-доповідач) —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2019 та постанову Харківського апеляційного суду від 19.11.2019.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Харківська міськрада звернулась до суду із позовом до Особи 1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її в придатний стан для подальшого використання.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2013 у справі №2020/12815/2012 було зобов’язано Особу 2 звільнити самовільно зайняту ділянку під прибудовою до квартири за Адресою 1 шляхом знесення самовільно збудованої прибудови.
Інформація 1 Особа 2 помер та до його смерті рішення Комінтернівського районного суду від 18.07.2013 виконано не було.
Особа 1 є спадкоємцем після смерті Особи 2, успадкувала квартиру за Адресою 1. Однак прибудова до квартири не знесена, ділянка, що належить територіальній громаді Харкова, не звільнена, а огороджена парканом.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив зобов’язати Особу 1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,03 га, на якій розташована самочинна прибудована прибудова до квартири за Адресою 1, з приведенням її у придатний стан для подальшого використання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2019 у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прибудова до квартири за Адресою 1 не входить до спадкового майна, яке успадкувала відповідачка після смерті Особи 2, оскільки ця прибудова не належала спадкодавцю на день смерті. Позивач не звертався із заявою про зміну сторони виконавчого провадження у справі №2020/12815/2012 з Особи 2 на його правонаступника Особу 1.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19.11.2019 апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2019 залишено без змін.
Приймаючи постанову 19.11.2019, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважала такими, що не спростовують висновків районного суду. При цьому апеляційний суд сказав, що відповідачка не набула права власності на самочинне будівництво в порядку спадкування за законом після Особи 2, а отже, у неї не виникло зобов’язань щодо вказаного спірного майна на підставі рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2013.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2019 та постанову Харківського АС від 19.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Заявник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки не врахували, що Особа 1, прийнявши спадщину після померлого Особи 2, стала правонаступником за його зобов’язанням, а тому має звільнити ділянку під прибудовою до квартири за Адресою 1, яка огороджена парканом.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На земельній ділянці за Адресою 2 площею 0,03 га розташована прибудова до житлового будинку з білої цегли площею 0,004 га, вільний доступ до якої обмежено парканом.
Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18.07.2013 у справі №2020/12815/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 8.04.2014, позов Харківської міської ради до Особи 2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено частково. Зобов’язано Особу 2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку під прибудовою до квартири за Адресою 1 шляхом знесення самовільно збудованої прибудови.
Вказаним судовим рішенням установлено, що Особа 2 самовільно зайняв земельну ділянку, яка перебуває в комунальній власності м.Харкова, шляхом здійснення прибудови житлового приміщення до квартири Адреса 1, без оформлення правовстановлюючих документів.
Особа 2 помер Інформація 1.
На виконання рішення Комінтернівського
районного суду м.Харкова від 18.07.2013 видано виконавчий лист №2020/12815/2012, який було пред’явлено до примусового виконання Комінтернівському відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.
Постановою старшого державного виконавця Комінтернівського відділу ДВС Харківського МУЮ від 10.03.2015 виконавче провадження закінчено у зв’язку зі смертю боржника Особи 2.
Спадкоємцем Особи 2 є Особа 1.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, виданим 24.10.2016 приватним нотаріусом Харківського МНО Поліщук О.В., за Особою 1 зареєстровано право власності на квартиру за Адресою 1 <…>.
Мотиви, з яких виходив ВС, та застосовані норми права
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, установивши, що прибудова до квартири за Адресою 1 не входить до складу спадкового майна, яке успадкувала відповідачка після смерті Особи 2; позивач не звертався із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі №2020/12815/2012 з Особи 2 на його правонаступника Особу 1, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Верховний Суд не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
За змістом ст.12 Земельного кодексу, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до чч.1, 2 ст.83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно із ч.2 ст.152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст.212 ЗК самовільно зайняті ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.33 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7.02.2014 №5 зазначав, що, застосовуючи положення ст.391 Цивільного кодексу, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння, суди мають враховувати, що відповідно до положень стст.391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню в разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ч.4 ст.376 ЦК, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12.06.2014 у справі №2020/12815/2012, яке набрало законної сили, установлено, що Особа 2 здійснив самочинне будівництво прибудови до квартири за Адресою 1 та самовільно зайняв земельну ділянку під нею, яка перебуває в комунальній власності м.Харкова.
Судами в цій справі встановлено, що Особа 1 є спадкоємцем Особи 2, померлого Інформація 1, та отримала у спадщину квартиру за Адресою 1, самочинно збудована прибудова до якої продовжує існувати, крім того, земельна ділянка навколо прибудови огороджена парканом.
Відповідно до ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК).
За змістом ст.1218 ЦК, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Пленум Верховного Суду у п.7 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 роз’яснив: якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч.1 ст.376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Отже, Особа 1, прийнявши спадщину після Особи 2, є власником будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва прибудови до квартири за Адресою 1.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково послався як на підставу відмови в позові на те, що прибудова до квартири за Адресою 1 не входить до спадкового майна, яке успадкувала відповідачка після смерті Особи 2.
Закриття виконавчого провадження №44253399 щодо зобов’язання Особи 2 вчинити певні дії, у тому числі знести самовільно збудовану прибудову, не позбавляє міську раду права звернутись до суду по захист своїх прав із позовом до Особи 1 як нового власника квартири щодо звільнення самовільно зайнятої ділянки.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не звернув увагу на предмет спору та не з’ясував, яку частину земельної ділянки займає споруджена прибудова, огорожа, їх розмір і конфігурації; не перевірив наявність обставин, з якими Харківська міська рада пов’язувала пред’явлення цього позову та передбачених законом підстав для його задоволення.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позову міськради, суди не вказали, у який спосіб територіальна громада, інтереси якої представляє позивач, може захистити своє право власності на ділянку, яка самовільно зайнята прибудовою до квартири відповідача та огороджена парканом.
Апеляційний суд не усунув недоліків, допущених судом першої інстанції, та передчасно погодився з висновком про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом належним чином не встановлені та не надано оцінку всім доводам Харківської міської ради, постанова апеляційного суду не повною мірою відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При вирішенні спору апеляційному суду слід звернути увагу на те, що вимоги в частині звільнення земельної ділянки, на якій розташована прибудова до квартири за Адресою 1, фактично спрямовані на знесення самочинної прибудови та звільнення ділянки від паркану, який обмежує до неї доступ.
При цьому, на відміну від дій щодо звільнення ділянки від паркану, знесення самочинного об’єкта нерухомості (в цьому випадку — прибудови) відповідно до ст.376 ЦК є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об’єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок щодо застосування норм матеріального права викладено в постанові ВСУ від 6.09.2017 у справі №6-1721цс16.
Відповідно до ч.5 ст.12 ЦПК суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами та роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
З огляду на викладене, а також технічні характеристики прибудови суду необхідно з’ясувати, чи вживає Особа 1 юридично значимі дії, спрямовані на узаконення вказаної прибудови та оформлення правовідносин із міською радою щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташована прибудова, і чи можливе врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення ст.400 ЦПК.
Питання про судові витрати має бути вирішено при ухваленні судового рішення по суті спору.
Керуючись стст.400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19.11.2019 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
