На фоні мародерства на крові та суцільної корупції у Генпрокуратурі та інших правоохоронних органах якось на другий план відійшла приголомшуюча інформація про шалені стрибки зарплат у державних корпораціях, зокрема, про щомісячний оклад голові правління НАК «Нафтогазу» в 28 млн грн. І це після того, як наш базарний прем’єр-міністр заявив, що він не допустить таких необґрунтованих зарплат і премій в цій компанії. Така ж історія у інших державних монополіях – «Укрзалізниці», «Укравтодорі», «Укрпошті», «Укренерго», Пенсійному фонді та інших. У них зарплати керівного складу у 1,5-2,0 тис. разів перевищують середню зарплату по країні! Як таке може бути? Хто допустив таке здирництво в державних структурах? Чим займаються органи влади, коли у них «під носом» грабують державу?
Гройсман нам розповідає, що такий безлад у ставках оплати праці допустили наглядові ради корпорацій, і уряд тут безсилий. Він пояснює, що у сучасному світі наглядові ради акціонерних компаній утворюються з незалежних фахівців, які контролюють керівників компаній – голову правління, його заступників та інших, зокрема запроваджують системи їхнього матеріального заохочення.
На жаль, вже в котрий раз ми чуємо від безпорадного псевдо-прем’єра неправду. Або ж ми маємо на найвищому урядовому кріслі невігласа, якому не можна довіряти розпоряджатися об’єктами державної власності, бо він усю країну «пустить по миру». Чи вже «пустив».
В цивілізованому світі наглядові ради корпорацій є засобом убезпечення власників (акціонерів) корпорацій від зловживань управлінців, які зацікавлені у власному збагаченні та саме на це у більшості направляють свої зусилля. З їхнього поля зору, як правило, випадають такі цілі, як нарощування капіталів і отримання прибутків, які є пріоритетними для самого власника. Останній сам підбирає для цього фахівців у наглядову раду і ставить перед ними відповідні задачі. Саме тому ці ради є ЗАЛЕЖНИМИ від власників і будь які їх шкідливі дії мають для них погані наслідки.
Звичайно, у певних випадках власники можуть передавати певні права (наприклад, розпорядження або використання частини активів компанії) своїм представникам на певних умовах. Так, в акціонерних товариствах можуть створюватися ради акціонерів, куди можуть направлятися такі представники. Але чи буде реальний власник передавати свої права не своїм представникам у раді акціонерів, а незалежним членам наглядової ради для використання цих прав ними на свій розсуд? Ні, бо у них свої інтереси, і вони будуть нехтувати інтересами власника. Тільки фіктивний власник годен розбазарювати своє майно! Тому оці псевдоурядовці, які виконують функції власника державних компаній, діють всупереч інтересам держави та усієї нації, коли дозволяють членам наглядових рад розпоряджатися на свій розсуд і майном, і прибутками відповідних компаній.
Виникає запитання: а чи діють члени наглядових рад у своїх особистих інтересах і на шкоду державі? Як усім нам стало відомо, вони дозволяють нараховувати небачені зарплати і премії керівникам компаній при невиконанні ними внутрішніх програм і планів. Так, в «Нафтогазі» захмарні індивідуальні нарахування Коболєву і К’ були зроблені при невиконанні планів збільшення видобутку газу з українських родовищ – головного завдання компанії. Чи мають при цьому члени наглядової ради «Нафтогазу» власні вигоди? Ми не знаємо, але можемо зробити припущення, що про них не забувають. Інакше, очевидно, американські специ не залишалися б на посадах у наглядовій раді НАКу. З цього випливає, що український уряд, переадресувавши свої права наглядовій раді, дозволяє керівникам «Нафтогазу» грабувати країну, демонструючи усі ознаки фіктивного власника цієї та інших корпорацій.
Питання з іншого боку. Чи дійсно Кабінет міністрів не повинен регламентувати рівні зарплатні топ-менеджерів державних корпорацій, як це стверджує сьогоднішній очільник уряду?
Знову неправда. Реальні власники обов’язково встановлюють ставки зарплати і напрямки використання прибутку, інакше їм байдужі будуть фінансові результати і дивіденди. В нашому випадку фіктивний власник в особі Гройсмана дозволяє правлінню качати гроші з рахунків «Нафтогазу» в кишені менеджерів через те, що вони беруть участь у «великому переділі» прибутків корпорації, що ніби то сягають 130 млрд. грн. (дані закриті для громадськості) на різні і правочинні, і корупційні цілі. Це фінансовий план фіктивного власника, як не збільшити видобуток природнього газу всередині країни, але розподілити прибутки між своїми.
Якщо Гройсман посилається на власне безсилля у встановленні окладів та премій, то значить він не тільки не дбає про національні інтереси, а й допускає свавілля та кримінальні зловживання у державних монополіях. Він вмиває руки і сприяє правопорушенням. А оклади в державних монополіях не можуть встановлювалися на втіху корупціонерам. Вони мають бути віддзеркаленням стану ринку праці в Україні. Так, високого рівня управлінцям уряд має запропонувати ставки оплати праці, вищі за їх середній рівень у відповідній галузів, якщо він хоче залучити кращих і найсумлінніших спеціалістів. При цьому ніяких порівнянь з оплатою праці у інших країнах не може бути, якщо запрошуються вітчизняні менеджери. Тут і пояснювати нічого не потрібно. Усе інше – склад підозри для тих, хто дозволяє пограбунок прибутків компаній. Можна уявити, скільки розкрадається грошей в усіх державних монополіях. Це сотні мільярдів гривень (не менше 200-300).
От Вам і запровадження небачених, криміногенних тарифів – одним надприбутки, які розпиляють без зайвих очей, виконавцям схеми – десятки мільйонів зарплатні, а нашим родинам – приниження і бідність.
Джерело: Володимир Лановий
