В історії євреїв та Ізраїлю не було біблійного періоду – єврейські археологи
Після 70 років старанних розкопок на землі Ізраїлю єврейські археологи дійшли жахливого висновку: діяння предків – це народні легенди, ми не входили до Єгипту і не поверталися звідти, ми не завоювали землі й не залишилося жодного сліду від царства Давида та Соломона.
1. Розрив між очікуваннями довести Біблію як історичне джерело та фактами, виявленими на землі
Не тільки громадяни Ізраїлю та члени єврейського народу, а ймовірно, що і багато жителів усього світу будуть шоковані, прочитавши факти, які давно відомі археологам, що розкопують землю Ізраїлю. За останні двадцять років у ставленні ізраїльських учених до Біблії як до історичного джерела відбувається справжня революція. Більшість тих, хто бере участь у наукових дискусіях у сферах Біблії, археології та історії народу Ізраїлю, які до цього часу шукали доказів правдивості оповідань Біблії, тепер погоджуються, що етапи формування народу Ізраїлю були абсолютно відмінні від описаних у ній.
З цим важко змиритися, але дослідникам сьогодні ясно, що ізраїльський народ не жив в Єгипті, не блукав у пустелі, не завойовував землю у військовій кампанії і не приписував її дванадцяти племенам Ізраїлю. Ще важче сприйняти той факт, що об’єднане царство Давида і Соломона, описане в Біблії як регіональна держава, було щонайбільше невеликим племінним князівством. На додаток до цього, несподіванкою для багатьох стане також усвідомлення того, що Ягве, Бог Ізраїлю, мав дружину, і що стародавня ізраїльська релігія прийняла монотеїзм лише в кінці царського періоду, а не на горі Синай.
Як член єврейського народу та учень біблійної школи, я усвідомлюю масштаби розчарування, що виникає через розрив між очікуваннями довести Біблію як історичне джерело та фактами, виявленими на місці. Це визнання я відчуваю «на власному досвіді» і перш за все перевіряю, критикую та коригую свої попередні інтерпретації та висновки, а також критикую та переосмислюю твори моїх колег.
Я маю намір лаконічно представити вам коротку історію археології землі Ізраїлю, підкреслити етапи кризи та революції, які мали місце в останнє десятиліття, і, нарешті, я спробую з’ясувати, чому факти, які з’являються, не проникають у свідомість широкої громадськості.
2. Археологія мобілізується
Археологія Землі Ізраїлю розвинулась як наука на відносно пізньому етапі, наприкінці 19-го та на початку 20-го століть. Імперські цивілізації Єгипту, Месопотамії, Греції та Риму були першими археологічними місцями для дослідників, які шукали вражаючих свідчень минулого, як правило, на службі у великих музеїв Лондона, Парижа та Берліна. Ця фаза фактично оминула невелику Землю Ізраїль, яка також була географічно різноманітною та роздробленою. Край не мав умов для розвитку великого царства, і в будь-якому випадку, такі експонати, як єгипетські храми чи месопотамські палаци, не могли бути побудовані там.
2.1. Німецька школа біблійної критики
Основний поштовх для археологічних досліджень в Ізраїлі був релігійним і виник через прихильність країни до Святого Письма.
Школа біблійної критики, яка процвітала в Німеччині, починаючи з другої половини 19 століття, поставила під сумнів історичність біблійних історій і стверджувала, що біблійна історіографія була сформульована, а значною мірою також «винайдена» під час вавилонського вигнання.
Біблійні вчені, особливо німці, стверджували, що історія ізраїльського народу з її послідовністю подій, починаючи з днів Авраама, Ісаака та Якова, через вхід у Єгипет, поневолення, вихід з Єгипту і закінчуючи завоювання землі й розселенням колін Ізраїля – не що інше, як пізні реконструкції минулого, мета яких теологічна. Лише археологія могла спростувати цю теорію, і вона це зробила.
2.2. Вільям Фоксвел Олбрайт — прихильник Біблії як історичного документа
Першими археологами в Єрихоні та Наблусі були біблеїсти, які шукали залишки біблійних міст на початку століття. Дослідження отримали великий поштовх з приходом Вільяма Фоксвелла Олбрайта, дослідника Землі Ізраїлю та Стародавнього Близького Сходу. Олбрайт, американець, син пастора чилійського походження, почав працювати в Ізраїлі на початку 1920-х років, і його заявлений підхід стверджував, що археологія є основним науковим засобом спростування критичних претензій проти історичності біблійних історій, переважно школи Вальгаузена. Олбрайт вважав, що Біблія є історичним документом, який хоч і пройшов кілька етапів редагування, але в основному відображає давню дійсність. Він був переконаний, що якщо стародавні рештки будуть виявлені на землі Ізраїлю, вони стануть однозначним доказом історичної правди подій, що стосуються народу Ізраїлю на їхній землі. Біблійна археологія, яка розвивалася після Олбрайта та його учнів, призвела до масштабних розкопок у важливих біблійних місцях: Мегіддо, Лахіш, Гезер, Наблус, Єрихон, Єрусалим, Гай, Гібеон, Бейт-Шеан, Бейт-Шемеш, Хацор, Таанах і більше.
3. Ядін подорожує країнами Біблії
У 1950-х, 1960-х і 1970-х роках археологія процвітала в біблійній школі без обговорення теоретичних питань. “Дорога була чистою: кожна виявлена знахідка сприяла побудові загальної картини. Основні книги з археології завжди були пов’язані з Біблією або зі «Святою Землею»: Ігаль Ядін написав «Теорію війни в країнах Біблії», Йоханан Ахароні — «Атласну карту біблійного періоду» тощо. Археологія Землі Ізраїлю виконала свою місію: створила гармонійну картину минулого на основі зіставлення літературних джерел з археологічними знахідками на місцях.
Дослідники спеціалізувалися на окремих аспектах археологічних знахідок, таких як кераміка, зброя, письмові документи, архітектура, предмети мистецтва тощо, і представили типологічну послідовність, яка вражає своєю детальністю та достовірністю. Ми часто стверджували, що ми краще розрізняємо кераміку 11-го та 10-го століття до нашої ери, ніж можемо розрізнити 10-е та 11-е століття нашої ери!
Паралелі між археологією та єгипетською історією, такі як згадка про подорож до землі Ізраїлю в Біблії та єгипетських рельєфах, дали змогу встановити ізраїльську хронологію. Коротше кажучи, картинка-пазл була завершена. Археологи, які з ентузіазмом прийняли біблійний підхід, розкрили «біблійний період», який набув великого значення за межами хронологічного масштабу, а вступні книги також включали розділи, що стосувалися передісторії Землі Ізраїлю в періоди, які передували біблійному періоду на багато років назад.
Отже, ми досліджували, описували та викладали період патріархів; структуру могутніх ханаанських міст та їх знищення ізраїльтянами під час завоювання землі; кордони племен Ізраїля; «Ворота Соломона» в Хацорі, Мегіддо та Гезері, «Стайні Соломона» (або Ахава), «Соломонові копальні» в Тімні, і є навіть ті, хто заявляв, що знайшов гору Синай на горі Каркум у Негеві або вівтар Ісуса Навина на горі Ебал.
4. Картина пазлу розпливається
Але потроху на знімку почали з’являтися тріщини. Як не парадоксально, виникла ситуація, коли численні відкриття почали підривати історичну достовірність біблійної розповіді, замість того, щоб зміцнювати її. Почалася фаза кризи. Це стадія, на якій теорії не вдається розв’язати зростаючу кількість аномалій, пояснення стають громіздкими та неелегантними, а картинка головоломки стає розмитою, і стає зрозуміло, що її неможливо завершити. Наведу кілька прикладів розбиття гармонійного образу.
4.1. Період предків: який археологічний відрізок відповідає періоду предків?
Дослідникам було важко дійти згоди щодо того, який археологічний період відповідає періоду предків. Коли жили Авраам, Ісак і Яків? Коли була куплена печера Махпела і використана для поховання батьків і матерів? Згідно з біблійною хронологією, Соломон побудував храм через 480 років після виходу з Єгипту (1 Царів 6:1). Але до цього слід додати 430 років перебування в Єгипті (Вихід 12:40) і надзвичайну тривалість життя предків, і отримано дату переселення Авраама в Ханаан у 21 столітті до нашої ери.
Під час розкопок не було знайдено доказів, які могли б підтвердити таку хронологію.
На початку 1960-х років Олбрайт виступав за право визнати період мандрів Авраама середнім бронзовим віком (22-20 століття до н. е.), однак Беньямін Мазар, батько ізраїльської гілки біблійної археології, запропонував ідентифікувати історичну довідку періоду патріархів тисячу років потому, в 11 столітті до нашої ери, тобто вже під час «періоду осілості». Інші заперечували історичність цих історій і вважали їх легендами про предків, які розповідали в Юдейському царстві. У всякому разі, консенсус почав порушуватися.
4.2. Вихід з Єгипту, блукання в пустелі та гора Синай
У багатьох відомих нам єгипетських документах не згадується перебування ізраїльтян у Єгипті чи подія виходу.
У багатьох документах згадуються пастухи-кочівники (так звані Шасо), які увійшли до Єгипту під час посухи та голоду й оселилися на березі дельти Нілу, але це не була одна подія: такі речі відбувалися протягом тисячі років і не були незвичайним явищем…
Покоління дослідників намагалися визначити місцезнаходження гори Синай і стоянки ізраїльських племен у пустелі.
Попри напружені дослідження, не було виявлено жодного місця, яке б відповідало біблійній картині.
Сила традиції навіть сьогодні спонукає дослідників «відкрити» гору Синай у північному Хіджазі або, як я вже згадував, гору Карчум у Негеві.
Однак всі ці важливі події в історії Ізраїлю не підтверджені документами, що не належать до Біблії, або археологічними знахідками.
Більшість істориків сьогодні сходяться на думці, що в найкращому випадку перебування в Єгипті та вихід з нього могли бути реальністю кількох сімей, а їх приватна історія була розширена та «націоналізована» для потреб теологічної ідеології.
4.3. “Завоювання землі”
Одним із формуючих елементів ізраїльської нації в біблійній історіографії є історія завоювання землі у ханаанеїв. І тут найсерйозніші труднощі виявилися саме в спробах знайти археологічні докази біблійних оповідей про завоювання землі ізраїльтянами. Неодноразові розкопки, проведені різними експедиціями в Єрихоні та Беї — двох містах, завоювання яких найбільш докладно описано в книзі Ісуса Навина, розчарували. Попри зусилля археологів, з’ясувалося, що наприкінці XIII ст., тобто на заході епохи пізньої бронзи, у період, узгоджений як час заселення, у двох курганах взагалі не було міст і звісно, не було стін, які можна було б зруйнувати. Біблійні вчені вже запропонували кілька років тому розглядати ці історії завоювань як легенди і не більше, однак у міру збільшення кількості відкритих місць і з’ясування того, що поселення були зруйновані або покинуті в різні періоди часу, напрошується висновок про те, що:
…не існує жодної фактичної основи для біблійної історії про завоювання землі Ізраїлю племенами Ізраїлю під час військової кампанії під проводом Ісуса Навина.
4.4. Ханаанські міста
Біблія звеличує силу та укріплення ханаанських міст, які були завойовані ізраїльтянами: «Міста, вирощені та укріплені до неба» (Повторення Закону 9:1). Культура пізнього бронзового віку розпалася в процесі, який тривав сотні років.
Крім того, біблійний опис не визнає геополітичної реальності країни, яка була під владою Єгипту до середини 12 століття до н.е. Єгиптяни правили з адміністративних центрів, заснованих у Яффі та Бет-Шані. Ця видатна присутність взагалі не згадується в біблійній розповіді, і зрозуміло, що вона не була відома автору розповіді.
Так хто ми? Археологічні знахідки явно суперечать біблійній картині: міста Ханаану не були могутніми і не були грандіозно укріпленими.
Героїзм завойовників, меншості проти багатьох і спасіння Бога, що бореться за свій народ, є теологічною реконструкцією без фактичної основи.
4.5. Походження ізраїльтян
Поєднання висновків із попередніх розділів щодо етапів формування ізраїльтян, стимулювало обговорення фундаментального питання – ідентичності ізраїльтян.
Якщо немає доказів виходу з Єгипту, подорожі пустелею, і якщо історія військової окупації міст у пустелі спростована археологією, ким були ті ізраїльтяни?
Археологія підтвердила важливий факт: на початку залізного віку, на етапі, який ототожнюється з «періодом поселення», сотні невеликих поселень були засновані в центральній гірській місцевості Землі Ізраїлю, де фермери працювали на землі та вирощували овець. Якщо вони прийшли не з Єгипту, то звідки взялися ці поселенці?
Мені здається, що сьогодні вже нема прихильників біблійної моделі «військової окупації» (останній був Ігаль Єдін).
Деякі дослідники все ще дотримуються думки, що ізраїльтяни були кочівниками, які прийшли з-за Йордану і оселилися «в тихому місці» в гірських районах країни (модель, розроблена німецькими дослідниками Альбрехтом Альтом і Мартіном Нотом і прийнята Беньяміном Мазаром і Йохананом Ахароні).
Два американських дослідника, Джордж Менденхолл і Норман Готтвальд, розробили «соціологічну теорію», згідно з якою нові поселенці є ханаанцями, мешканцями сіл у прибережній зоні, які поклали край тиранічному правлінню своїх царів. Селяни повстали, покидаючи міста-держави в долинах, і селилися в гірській місцевості, яка раніше не була заселена.
Ізраїль Фінкельштейн запропонував розглядати поселенців як пастухів, які блукали гірською територією протягом пізньої бронзової доби (їх кладовища були знайдені, без поселень). Згідно з його реконструкцією, в епоху пізньої бронзи пастухи обмінювали м’ясо на зерно з мешканцями долин. З розпадом міської та сільськогосподарської системи в долинах кочівникам довелося самостійно вирощувати зерно і, отже, стимулювати своє поселення.
4.6. Об’єднане царство та статус Єрусалиму
Археологія також спричинила перелом у реконструкції реальності в період часу, відомий як «період об’єднаного царства» Давида та Соломона. Цей час описується в Біблії як пік політичної, військової та економічної незалежності народу Ізраїлю в стародавні часи. Після завоювань Давида його імперія, а також держава Соломона простягалася від річки Євфрат до Гази… Археологічні знахідки в багатьох місцевостях показали, що будівельні проекти, описані в Біблії для цього періоду, були слабкими за розмахом. Три міста, Хацор, Мегіддо та Гезер, які згадуються серед будівельних проектів Шломо, були широко розкопані і дали такі висновки: заселенення під час бронзового віку, обмежена площа і взагалі без укріплення муром.
5. Маленький Єрусалим та пізнє прийняття монотеїзму
Картина стає ще складнішою в світлі розкопок у Єрусалимі. Значні частини міста були розкопані за останні 150 років. Під час розкопок були виявлені вражаючі залишки періоду середньої бронзи та другого залізного віку (часів Юдейського царства).
З часів Об’єднаного Королівства (також згідно з узгодженою хронологією) не було знайдено жодних залишків будівництва, і було виявлено лише кілька керамічних виробів.
У світлі збереження залишків ранніх і пізніших періодів стає зрозуміло, що Єрусалим за часів Давида і Соломона був невеликим містом, у ньому, можливо, була невелика цитадель царя, але в будь-якому випадку він не був столицею імперії, описаної в книгах Біблії.
Автори біблійного опису знали Єрусалим у восьмому столітті до нашої ери, за його стінами та багатими залишками, які були розкопані в різних частинах міста, і передають його пізніший образ до часів Об’єднаного Королівства. Єрусалим отримав своє центральне положення після знищення Самарії, його північного суперника, у 722 році до нашої ери. Отже, археологічні знахідки добре узгоджуються з висновками критично налаштованих біблеїстів.
Давид і Соломон були правителями племінних князівств, які правили невеликими територіями: перший у Хевроні, а другий – в Єрусалимі.
У той же час на горі Самарії почало організовуватися окреме князівство, що відображено в розповідях про “царство Саула”.
Ізраїль та Юдея від початку були двома окремими, незалежними і часто ворогуючими князівствами. Отже, Велике Сполучене Королівство є уявним історіософським твором, складеним щонайменше наприкінці днів Юдейського князівства.
Можливо, вирішальним доказом цього є те, що ми не знаємо назви цього князівства. Поряд з історико-політичними експертизами виникають сумніви і щодо достовірності даних про віру та культ. Теорії про пізнє прийняття монотеїзму в Ізраїльському та Юдейському королівствах були посилені відкриттям давньоєврейських написів, у яких згадується пара богів: Яхве та його слуга. У двох місцях, Кунтілат-Аджрод на півдні гір Негев і Бахар-ель-Кум на Юдейських рівнинах, були виявлені написи на івриті зі згадками «Яхве і Ашрата», «Яхве спасіння і Ашрат», «Єгова Таман і Ашрат».
Письменники визнавали пару богів: Ягве та його дружину Ашеру, і благословляли в ім’я пари богів.
Написи датуються VIII століттям до нашої ери і підтверджують припущення про те, що монотеїзм, як державна релігія, є не що інше, як нововведення останніх днів Юдейського царства, після знищення Ізраїльського царства.
6. Загроза нашому праву
Наприкінці ХХ століття археологія Землі Ізраїлю завершує процес переходу до наукової самостійності. Він готовий зіткнутися з висновками біблійних досліджень і стародавньої історії як еквівалентної дисципліни.
Але в той же час існує дивовижний феномен ігнорування наукових досягнень ізраїльським суспільством. Багато знахідок, згаданих вище, відомі десятиліттями. Фахова література в галузі археології, Біблії та історії народу Ізраїлю часто обговорює їх у десятках книг і сотнях статей. Навіть якщо не всі дослідники приймають усі твердження, подані в наведених мною прикладах, більшість дослідників приймає їх суть. І все ж ці революційні погляди не проникають у суспільну свідомість.
Близько року тому (стаття була написана автором у 1999 р. – прим. Поштівки) мій колега, історик, професор Надав Нааман, опублікував статтю в додатку «Культура і література» до газети «Гаарец» під назвою «Витягніть Біблію з єврейської книжкової шафи», а справа і далі не рухалась.
Біблійна історіографія була одним із наріжних каменів у формуванні національної ідентичності єврейського суспільства. Світське населення Ізраїлю, яке відкидало галахічні основи юдаїзму, засновані на Талмуді, прийняло Біблію серцем своїм. Біблійна історіографія, виражена в Торі та в книгах Ісуса Навина, Суддів, Царів і Хронік, які об’єдналися як ідеологічна богословська праця, стала основою культури світського Ізраїлю. Посилення прив’язаності до землі та її ландшафту було спрямовано в археологію, яка стала «національним хобі» і виявила залишки предків і царів ізраїльського народу.
Біблійна послідовність ланцюжка поколінь від Авраама через Мойсея і Соломона до знищення Першого Храму є наріжним каменем у вивченні історії та Біблії, а також є частиною вивчення літератури та знання про землю в початковій школі. Основні ізраїльські свята Песах, Шавуот і Суккот, які відзначаються в країні з дошкільного віку, закріплені в біблійному описі подій виходу з Єгипту, мандрів у пустелі та дарування Тори на горі Синай. Протягом багатьох років, задовго до початку дискусії про землю Ізраїлю, Біблія та археологія служили основою для укріплення зв’язку із цією територією та основою для почуття власності на неї. Заперечення достовірності біблійних описів розглядається як виклик «нашому історичному праву на землю» та деконструкція міфу про те, що люди відновлюють стародавнє Ізраїльське царство.
Ці символічні основи є настільки важливим елементом у побудові ізраїльської ідентичності, що будь-яка спроба поставити під сумнів їх правду зустрічає ворожість або ігнорування. Цікаво відзначити, що така тенденція серед світського ізраїльського суспільства йде рука об руку з мисленням серед освічених християнських груп. У моїх лекціях за кордоном перед громадами християнських ентузіастів Біблії я відчував подібну ворожість: у цьому випадку завдавалася шкода основам їхньої релігійної фундаменталістської віри. Виявляється, ізраїльське суспільство частково дозріло визнати несправедливість, заподіяну арабським мешканцям країни, готове визнати рівні права жінок у суспільстві, але недостатньо міцне, щоб прийняти археологічні факти, які розвіюють біблійний міф.
7. На завершення
«Ізраїль» згадується як плем’я (без території) в одному єгипетському написі часів Марнептаха (1208 р. до н. е.), а потім зникає. Назва «Дім Давида» з’являється як означення царства Худа з IX століття в арамейському написі з Дана та моавському написі з Дивона. Отже, історичне існування Ізраїльського та Юдейського царств можна визнати з дев’ятого століття до нашої ери. По відношенню до інших народів, пов’язаних із західною культурою, це досить давній період і, можливо, це певна втіха для тих, хто цього потребує.
8. Коротка примітка про Зеєва Герцога – автора статті
Професор Зеєв Герцог викладає на факультеті археології та стародавніх культур Близького Сходу Тель-Авівського університету. Брав участь у розкопках міст Хацор і Мегіддо разом з Ігалем Єдіном, і в розкопках Тель-Арада і Тель-Беер-Шева разом з Йохананом Ахароні. Керував розкопками в Тель-Міхалі і Тель-Грісі, а нещодавно розпочав розкопки в Тель-Яффо. Він опублікував книги про міські ворота в Ізраїльській землі та її сусідів, про розкопки Тель-Беер-Шева, розкопки Тель-Міхаль, а також короткий збірник з міської археології.
Професор Тель-Авівського Університету, археолог Зеєв Герцог (Ze’ev Herzog, 1941 р. н.)
Герцог є співавтором з Ізраїлем Фінкельштейном статті 2007 року, яка заперечує твердження Ейлат Мазар, яка розкопала те, що, на її думку, було палацом царя Давида в Єрусалимі, але тепер відоме як Велика кам’яна споруда. Більшість вчених відкинули те, що Мазар назвала це місце палацом Давида.
Опубліковано в “Haaretz” 29.10.1999.
