Три роки тому російські військові почали брати під свій контроль Кримський півострів.
З точки зору російського керівництва, тоді ці підрозділи допомогли провести “референдум”, поновити “історичну справедливість”. За оцінками ж міжнародної спільноти, Росія незаконно анексувала півострів в України.
Крим справді вважався проросійськи налаштованим, але активність відповідних громадських організацій за останні десятиліття була досить млявою. Чому ж у 2014 його так раптово накрила хвиля нестерпної “ностальгії за Росією”?
Експерти вважають, що операція з незаконного захоплення Кримського півострова готувалася давно і просто чекала на слушну нагоду.
Очевидцям ці драматичні місяці найбільше запам’яталися тим, як мовчазні озброєні люди в камуфляжі без знаків розрізнення блокують українські військові частини і кораблі ВМС.
Вдень 26 лютого кримські татари у Сімферополі фактично відтіснили учасників проросійського мітингу із території поблизу Верховної Ради. Вони діяли згуртовано і масово. У тисняві та бійках між протестувальниками загинули дві людини. Це була жорстка перемога під прапорами кримських татар та України.
А вже вночі будівлю захопили добре озброєні люди в балаклавах і вивісили російський прапор.
Вони використали військові методи досягнення мети. Україна почала втрачати контроль над ситуацією.
“Гібридна” війна
Українські військові, експерти, посадовці кажуть про таємний план, який багато років визрівав у Кремлі. А потім був реалізований у найважчі для України дні, коли протести на Майдані перейшли у стадію смертельного протистояння.
“Вони давно захопили інформаційне поле”, – каже представник проекту Free Crimea Тарас Березовець, який є вихідцем із Керчі.
“Російська сторона постійно проводила на півострові політологічні пленери, уряд міста Москви щороку виділяв десятки мільйонів на проросійські організації Криму. Потужна російська машина підтримки “співвітчизників” працювала постійно”, – підкреслює Тарас Березовець.
Два роки тому президент Петро Порошенко підписав закон, яким встановлюється дата тимчасової окупації Криму. Це 20 лютого 2014 року.
Російський міністр оборони Сергій Шойгу нагородив військових, які відзначилися під час подій на півострові, медаллю “За повернення Криму”. На ній теж є дата 20 лютого 2014 року. Цього дня президент Віктор Янукович ще перебував у Києві.
Медаль отримали не тільки російські військові, які брали участь в цій, без усіляких сумнівів, дуже масштабній і добре скоординованій по всій вертикалі військового і політичного керівництва операції. До списків нагороджених потрапили і представники “кримської самооборони”, які виконували не просто чорнову роботу, відтягуючи на себе увагу проросійських ЗМІ. Вони давали привід російському керівництву довгі місяці твердити, що озброєні люди з найновішими зразками російської зброї і техніки – то лише “сили самооборони”. (Дивіться відеорепортаж кореспондента ВВС про блокування штабу ВМС України у Севастополі).
“Начальник генерального штабу збройних сил Росії Валерій Герасимов ще раніше зробив програмну заяву, окресливши контури “гібридної війни” і принципи, на яких Росія буде їх застосовувати”, – вважає Тарас Березовець.
“Це те, що зараз ще називають війнами нового типу. Герасимов змалював, як можна використовувати мирне населення, озброєні угруповання, для того, щоб брати під контроль об’єкти і території. Згодом ці методи були застосовані в Криму і на Донбасі”, – каже Березовець.
Спалахи напруги
Росія довго і терпляче готувала собі підґрунтя для тієї успішної операції. Під приводом “допомоги співвітчизникам” на півострові створювались осередки проросійських громадських організацій, культурні центри. З Москви та інших російських міст до місць базування російського флоту з року в рік приїжджали великі шефські делегації.
Росія демонструвала, що її присутність на півострові буде відчуватися постійно.
У 2003 році росіяни раптом почали насипати у Керченській протоці косу до українського острова Тузла. Протистояння досягало найвищої напруги, однак приведені у високу готовність військові частини українській стороні задіяти не довелось.
У 2006 році проросійські активісти заблокували розвантаження американського судна в порту Феодосія. Вантаж призначався для міжнародних навчань “Сі Бриз”. Російські ЗМІ подали цю подію як протест кримчан проти просування НАТО. До Феодосії на масові мітинги поїхали російські політики і журналісти. Ця картинка дуже нагадувала те, що згодом сталося вже в 2014 році з куди більш потужним застосуванням впливу ЗМІ.
У 2010 з’явилися Харківські угоди. Прихильники Януковича проголосували за них у оповитій димовою завісою та наповненій розлюченими вигуками опозиції Верховній Раді, жорстко придушуючи спротив незгодних колег.
Ратифікація угод дала Україні тимчасову знижку на російський газ. А російський Чорноморський флот, замість того, щоб готуватися до передислокації з української території у 2017 році, отримав продовження терміну оренди військової бази до 2042 року.
Сама ця база потім зіграє вирішальну роль у кримських подіях. Чорноморський флот, територія його військових частин, його аеродроми стануть фактичним плацдармом для сил, перекинутих з Росії. Певний час Чорноморський флот залишатиметься нібито осторонь, а діятимуть лише озброєні люди в камуфляжах без знаків розрізнення.
Чому українські “силовики” не протидіяли?
Депутат Андрій Сенченко з Криму вважає, що при комплектуванні силових структур, які дислокувалися на півострові, негативно спрацювала політика президента Віктора Януковича, який полюбляв розставляти на ключові посади людей з Донеччини. Це відчувалось, наприклад, в структурах Служби безпеки України, міліції.
“В Криму теж втомилися від майже чотирирічного правління “донецьких”, як це було й в інших регіонах. Російська пропаганда дуже вправно “переконвертувала” це невдоволення в несприйняття Києва, нав’язуючи думку про українську “хунту”, “державний переворот”, “кровожерливих бандерівців”, – каже Сенченко.
Що стосується флоту, то, за словами пана Сенченка, багато військових моряків були вихідцями з Севастополя і Криму:
“У Севастополі на одному поверсі одного будинку могли жити родини офіцерів двох різних флотів. Тому коли сталось те, що сталось, на цих людей почали морально тиснути. А потім після залякувань раптом обіцяли високі посади і зарплати”.
Україна досі не відійшла від шоку, який настав після того, як на службу до росіян перейшли тисячі. Ці люди носили погони і свого часу присягали на вірність українському народу. І не тільки військові, але й митники, судді, державні чиновники. За українськими законами тепер їх вважають зрадниками.
Андрій Сенченко вважає, що у Києва було всього декілька днів, щоб поламати плани Москви.
Однак час було втрачено, тому що чіткої команди на дії так і не надійшло.
BBC Україна
