Свято Обрізання Господнього, коли Христа нарекли іменем Ісус, Церкви, які дотримуються Юліанського календаря, відзначають 14 (1) січня. Того ж дня вшановують пам’ять одного з отців Церкви — Василія Великого.
Подія обрізання Ісуса описується в Євангелії від Луки (2, 21):
«Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні».
У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками: Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу.
«Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення», — розповідає у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій.
Церква у події обрізання Ісуса Христа акцентує насамперед на жертві й самовідреченні — кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів.
Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу.
Саме запровадження свята Обрізання має цікаву історію. Язичники вірили у прикмету, що «який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Мужчини перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим язичницьким практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи язичників.
Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі у Франції: «Через те, що між святами Христового Різдва й Богоявлення бувають язичницькі святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли язичницькі забави поволі відходять у забуття, Обрізання набуває радісного характеру. У цей день є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни.
Свято Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 найбільших свят. Воно закінчує попразденство Христового Різдва.
14 січня, за Юліанським календарем, Церква згадує пам’ять св. Василія Великого.
Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.
Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера єпископом Кесарійським.
Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.
Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців».
