В урядових колах у Берліні українського президента вважають непростим гостем. І причина цього не лише у суперечках щодо будівництва газогону Nord Stream 2. У Порошенка також є підстави сумніватися у надійності європейських партнерів. Німеччина місяцями була зайнята формуванням уряду, багато питань зависли у повітрі, не доходили руки і до українського питання. За федеральною кацлеркою Анґелою Меркел (Angela Merkel) хоч і залишається німб досвіченої і принципової державної діячки, однак поступова втрата нею владних позицій у внутрішній політиці не може бути непомітною для її іноземних партнерів.
У Франції при владі президент Еммануель Макрон, який хоч і займає чітку політичну позицію щодо Росії, однак при цьому незрозуміло, наскільки пріоритетним для нього є розв’язання українського конфлікту. При цьому і Франція, і Німеччина підтримують будівництво суперечливого газогону. Nord Stream 2 зробить Україну як транзитну країну зайвою і це послабить Київ як з точки зору економіки, так і з точки зору геополітики.
Розчарування Україною
Політики у Берліні, своєю чергою, у розпачі щодо України. Реформи, вочевидь, забуксували. Порошенко, який сам є олігархом, не демонструє прагнення звільнити країну з пут кумівства і корупції. Не дарма канцлерка на спільній прес-конференції з українським президентом першим порушила питання реформ в Україні. Лише після цього вона згадала про війну на Донбасі.
Питання відправлення миротворців ООН на схід України ніяк не зрушить з місця. Росія готова погодитись на миротворців, але виключно на лінії розмежування і лише для захисту спостерігачів ОБСЄ. Натомість Україна вимагає, щоб блакитні шолому контролювали і кордон з Росією, аби унеможливити постачання сепаратистам зброї. Принаймні у цьому питанні Берлін стоїть з Києвом на одній позиції. Утім, на східному фронті тим часом, як кажуть, без змін.
Чотири роки тому Порошенко переміг на виборах, пообіцявши зупинити кровопролиття на сході країни. Йому це не вдалося. Більше того: з Києва також не надходить імпульсів, які могли би зрушити процес мирного врегулювання з мертвої точки.
Тим часом все вказує на те, що Порошенко під час наступної виборчої кампанії буде подавати себе як великого європейця. Він обіцятиме громадянам, вести країну шляхом європейської інтеграції, зближуватися з НАТО і Європейським Союзом. Водночас, і членство в ЄС, і членство в НАТО на найближчу перспективну є ілюзорним. Але все це мало цікавить президента, який хоче будь-що переобратися 2019 року.
Поступка Меркель мало що значить
Анґела Меркель не палає бажанням впрягатися і тягнути цього воза. Її заява про те, що “проект “Північний потік-2″ неможливий без визначеності щодо майбутньої ролі України у транзиті”, якщо придивитися, не так вже й багато означає. Адже хто ж коли-небудь ставив під сумнів, що транзит газу має для України стратегічне значення? А те, що Україні треба буде дати яку-небудь компенсацію з точки зору енергетичної політики, давно зрозуміло навіть найзапеклішим прибічникам Nord Stream 2. Водночас обіцянка канцлерки дає певний простір для інтерпретацій. Петро Порошенко використовуватиме ці слова у передвиборній боротьбі так, як йому зручно.
