Відсторонення працедавцем від роботи працівника, який відмовляється від ковідо-щеплення, тим більше без збереження зарплати – незаконне.
Кабінетом міністрів України прийнято чергове протиправне рішення. На цей раз дискримінацією зачеплено людину праці, яка відмовляється від ковідо-вакцинування. Працівники отримують від роботодавців повідомлення про те, що будуть відсторонені від роботи без збереження зарплати. Є випадки видання роботодавцями наказів про таке відсторонення. Як діяти працівнику?
Алгоритм дій такий:
1. Подати письмові заперечення роботодавцю і попередити його про відповідальність.
2. У разі фактичного відсторонення: зафіксувати (наприклад на відео смартфону) факт недопуску до роботі, подати заяву про злочин і позов до суду про відновлення на роботі, виплату зарплати за період протиправного відсторонення та відшкодування моральної шкоди.
Читайте також: Примусова вакцинація. Що робити, якщо роботодавець не допускає до роботи без щеплення від коронавірусу
Яким чином обґрунтувати свою позицію?
Нижче наведено зразок, розроблений відомим українським юристом Олександром Гуміровим, який потерпілому працівнику необхідно подати в якості заперечень проти дій роботодавця, а також можливо використовувати в заяві про злочин і в судовому позові.
Текст заперечень:
Мною було отримано Ваше повідомлення про те, що мені необхідно здійснити в обов’язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати Вам документ, що підтверджує проходження такого щеплення. Ви попереджаєте мене, що керуючись пунктом 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року (із змінами, внесеними постановою КМУ №1096 від 20.10.2021 року) будете змушені відсторонити мене від роботи без збереження заробітної плати.
Я категорично заперечую проти Вашої вимоги, оскільки вона є незаконною. Ви не можете мене ані відсторонити від роботи, ані позбавити заробітної плати. Відсутність у мене щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою відсторонення від роботи і тим більше позбавлення заробітної плати. Ваші можливі дії порушують моє право на труд і супутні соціальні права та призведуть до подання мною заяви про злочин і позову до суду. Застерігаю Вас від незаконних дій.
Мої ствердження ґрунтуються на наступному.
Постанова Кабміну, на яку ви посилаєтесь, є тимчасовою, оскільки введена на певний проміжок часу, який Кабміном іменується як “карантин всієї території України”. В преамбулі постанови зазначено, що вона прийнята в порядку ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”. В цій статті зазначено, що встановлюючи карантин, Кабмін встановлює тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них. Отже, підставою Ваших дій є встановлені Кабміном тимчасові обмеження прав.
Які саме права Ви, як керівник, виконуючи цю постанову, обмежуєте мені? Це право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, а також право на заробітну плату, яка є складовою права на працю відповідно до цієї статті Конституції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, слід стверджувати, що обмеження конституційного права людини на труд, встановлене ст. 43 Конституції України, оскільки іншого в цій статті не зазначено, моживе виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Такої ж думки дотримується й Конституційний Суд України у рішенні №10 від 28.08.2020 року. В пункті 3.2 мотивувальної частини цього рішення КСУ навіть зазначає, такі обмеження (конституційних прав) можуть встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Як відомо, постанова Кабінету міністрів України є підзаконним актом. Ця постанова повинна відповідати закону (акту вищої сили) та Конституції України (закону найвищої юридичної сили).
Із наведеного вище ми бачимо, оскільки в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, відтак, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, який покладає на керівника (роботодавця) обов’язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8, 19, 43, 64 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Отже, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року НЕ ПІДЛЯГАЄ ПРАВОЗАСТОСУВАННЮ. Ви, як керівник, відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов’язані утриматись від виконання цього пункту постанови Кабміну.
Застерігаю Вас від порушення закону, обмеження моїх конституційних прав, оскільки такі дії матимуть наслідком юридичну відповідальність. Я буду захищати своє право всіма доступними мені засобами і, нажаль, сами Ви будете тією особою, яка їх порушила.
Читайте також: Відсторонити від роботи й позбавити зарплати. Як МОЗ влаштовує “голодні ігри” для вчителів
