15 травня в православних святцях згадуємо чудотворну ікону “Нечаяна радість”. ЇЇ сюжет, як на сьогодні, сказати б, гостросучасний. Його у своєму творі “Руно зрошене” описав в 1683 році Димитрій Ростовський.
Поміркуйте самі:
Один зловмисник мав звичай перш, ніж податися на лихе діло, молитися перед образом Богоматері з дитям на руках. Якось під час молитви образ подвоївся в його очах і з жахом злочинець побачив, що з ран Божого Сина нестримно пульсує кров. Знетямлений, він закричав, запитуючи Богоматір, що сталося? Грішники, творячи свої чорні діла, знову і знов розпинають Ісуса Христа і вкидають Його у скорботу – почулася відповідь.
“Матір Божа, проси Господа помилувати мене”, – упав великий грішник на коліна. Двічі просила Богоматір за грішника, і двічі Син відмовляв йому у помилуванні. Тоді Богоматір посадила Сина свого і хотіла припасти до Його ніг у черговому проханні. Але Христос зупинив її. “Закон велить, щоби Син шанував Матір свою, а Законодавець Сам має бути виконавцем Закону. Нехай буде, як Ти хочеш. Прощаються йому гріхи його”.
З тих пір великий грішник покинув свої чорні діла і став ревним віруючим.
Як би хотілося, щоби тисячі нинішніх зловмисників, які однією рукою накладають на чоло своє хресні знамення, а другою загрібають нечестиві крадені мільйони і мільярди, якогось дня прозріли у гріхах своїх лютих від “нечаяної радості”!..
