Сьогодні, 8 березня, о 12:00 за центральноєвропейським часом (в Україні — о 13:00) за ініціативи Платформи європейської пам’яті та сумління відбулася хвилина мовчання в пам’ять про мільйонів жінок, які стали жертвами комуністичної диктатури.
До Міжнародного Дня боротьби за права жінок історики нагадують про жінок-учасниць визвольних та антикомуністичних рухів Європи. Серед них — українки.
Ккомуністичний режим ставився до жінок неймовірно брутально. Через політичні причини жінок страчували після показових процесів або без суду, вбивали під час спроб втекти за “залізну завісу”, ув’язнювали в тюрмах, концентраційних і трудових таборах, де незліченна їх кількість загинула. Такою була “рівність” чоловіків і жінок в СРСР та країнах комуністичного блоку – рівність в експлуатації.
В Україні ініціативу підтримали Український інститут національної пам’яті, Меджліс кримськотатарського народу, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей “Меморіал жертв Голодомору”, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”.
Міжнародний жіночий день має коріння в жіночому робітничому русі в США на початку ХХ ст. Привласнивши його собі як ідеологічне свято, комуністичні диктаторські режими відзначали цей день з великим розмахом. 8 березня жінкам дарували червоні квіти й розпивали алкоголь.
“Жінок катували, принижували їхню гідність та переслідували багатьма іншими способами. Жінкам, що пережили комуністичне переслідування, було значно важче говорити про травми, яких вони зазнали, ніж чоловікам”, — зазначають ініціатори акції.
Зокрема, це були учасниці українського визвольного руху ХХ століття.
Леся Паєвська (17.1.1908 – 8.4.1953) – громадська діячка, вчителька, учасниця визвольного руху. Народилася у Косові (івано-Франківська обл.) у родині священика. У 1940 р. В 1940 р. вступила в ОУН. Після переходу у підпілля працювала зв’язковою, санітаркою, працівником технічної ланки. Кількаразово уникала арешту. Заарештована у червні 1952 р. Під час слідства відмовлялася відповідати російською. Розстріляна за звинуваченням у “терористичній діяльності”.
Катерина Грушевська (21.06.1900 – 30.03.1943) історик, соціолог, фольклорист, антрополог. Дочка Михайла Грушевського. Досліджувала українську міфологію та фольклор, опублікувала ряд наукових праць, а також найповніше на сьогодні зібрання козацьких пісень і дум. Заарештована 10 липня 1938 р., засуджена до 8 років ув’язнення та конфіскації майна. Після перегляду справи вирок зменшено. Померла 1943 р. на засланні.
Людмила Старицька-Черняхівська (7.8.1868 – 1941) письменниця, громадська діячка, науковець. Дочка Михайла Старицького. З 1908 р. — член політичної партії “Товариство Українських поступовців”. Працювала в Українській Академії Наук. Заарештована 1930 року, засуджена у процесі “Спілки Визволення України” до 5 років ув’язнення. 1941 заарештована повторно, вивезена в Казахстан, померла по дорозі.
Олександра Соколовська (14.12.1894 – 6.11.1919) Відома під іменем отаманші Марусі. Очолила повстання проти більшовиків на Житомирщині. Народилася у Горбулеві (Житомирщина) у родині вчителя. Після того, як було вбито її брата, командира локального повстанського загону, стала на його місце. Полонена більшовиками, закатована 6 листопада 1919 р.
Людмила Фоя (3.9.1921 – 19.07.1950) член ОУН, учасниця визвольного руху. Народилася у м. Ставище, неподалік Києва. У 1942 році приєдналася до антинацистського руху спротиву, організованого ОУН (б). Після здобуття Червоною армією Києва, у січні 1944 року заарештована НКВД. У підпіллі працювала як пропагандист, опублікувала кілька збірок оповідань. Загинула під час сутички 19 липня 1950.
Алла Горська (18.9.1929 – 28.11.1970) художниця, учасниця руху “шестидесятників”. У 1964 році була серед засновників “Клубу Творчої молоді”, організовувала заходи Клубу. Її вітраж “Мати” на шевченківську тематику був знищений як “антирадянський”. Була вбита за нез’ясованих обставин, найімовірніше, за наказом КДБ.
Володимира Крушельницька (1903 – 25.11.1937) лікарка-дерматолог. У 1924 році закінчила Віденський університет. У 1932 році виїхала у Радянський Союз, де працювала за фахом у Харкові. Підготувала докторську дисертацію. 1934 заарештована, засуджена до ув’язнення у Соловецьких таборах. 25 листопада 1937 року була розстріляна, хоча формальний наказ про розстріл було підписано лише 7 грудня того ж року.
Український інститут національної пам’яті в рамках пропозиції реформи календаря державних свят запропонував залишити 8 березня – Міжнародний день боротьби за права жінок — робочим днем. Пропозиція спрямована на повернення цьорму святу первісного — правозахисного — значення, а не радянського свята “весни і краси”.
Голова Інстиуту національної пам’яті Володимир В’ятрович написав у Facebook: “Не день коли “він дарує”, а день, коли “вона здобуває”. 8 березня – День боротьби за права жінок”, розмістивши фото однієї з керінвиць визвольного руху.
Платформа європейської пам’яті та сумління об’єднала 55 урядових, академічних та музейних установ із 19 країн Європейського Союзу (Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Німеччина, Нідерланди, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія, Болгарія), України, Молдови, Ісландії, Албанії, Канади і США. Метою організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв. У червні 2012 року на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.
Gazeta.ua
