У понеділок, 4 липня, МВС запустило пілотний проект системи автофіксації порушень правил дорожнього руху в двох містах: Києві та Одесі. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков похвалився на презентації, що за шість годин роботи три камери зафіксували порушень на 3 млн грн. «Будьте уважнішими, зовсім скоро буде працювати не пілот – і будуть нараховуватися не умовні штрафи, а реальні – без участі поліцейського. Включаємо самодисципліну!», – Написав Аваков на своїй сторінці в Facebook. Правозахисник Володимир Караваєв у своїй статті, опублікованій на «ЛІГА.net», пояснює, чому нинішня спроба МВС запустити систему приречена на провал.
Автор – Володимир Караваєв, правозахисник
Україна дивує світ не тільки своєю нерозторопністю при запуску системи автофіксації порушень правил дорожнього руху, а й рівнем безпрецедентної профанації в цьому питанні. Не маючи власних коштів, вона намагається залучити мільярдні інвестиції за умови колосальних фінансових ризиків – законодавче забезпечення роботи автофіксації викликає у інвесторів дуже багато сумнівів.
Здавалося б, які питання можуть бути до схеми? Вимірювач фіксує швидкість руху транспортних засобів, фото-/відеокамера знімає події з ознаками порушень, накопичувач збирає фотознімки/відеоролики, посадова особа їх аналізує і виносить постанови про стягнення штрафу з порушників.
Ознайомившись з цією схемою, деякі держчиновники почали генерувати державні рішення, керуючись при цьому принципом: «Чого не знаю – того не існує, чого не розумію – ігнорую».
Може, десять років тому такий принцип і спрацював би, але не зараз. Тому що змушені ми починати навіть не з нуля, а з великого мінуса – у нас вже існує й діє історичне рішення Конституційного суду від 22 грудня 2010 року №23рп/2010, який свого часу не тільки призупинив, а й відклав впровадження автофіксації практично на шість років. Згадаймо його ключові пункти:
– В нашій країні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії;
– При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;
– Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень, в тому числі і в залежності від майнового стану;
– Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;
– Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Висновок суду був однозначний – визнання неконституційною статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, покладається відповідальність за адмінпорушення в сфері дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, на власників транспортних засобів. Як можна залучити власника до відповідальності за перевищення швидкості руху, якщо він в момент фіксації правопорушення сидів удома на дивані?
«Чого не розумію – ігнорую …». Керуючись цією частиною принципу, в минулому році невігласи від влади запропонували законодавцям замінити статтю 14-1 такою ж за суттю статтею 14-2, що покладає адмінвідповідальність на юридичних і фізичних осіб, за якими зареєстровані транспортні засоби. Але заміна «власника транспортного засобу» на «особа, за яким вона зареєстрована», не зробила статтю 14-2 більш конституційною.
Насправді, що може з упевненістю стверджувати посадова особа, яка аналізує дані фото-/відеофіксації? Лише те, що на транспортному засобі з державним реєстраційним номером таким-то в певному місці і в певний час вчинено дію, яка має ознаки правопорушення. Вся інша надбудова над цим фактом ґрунтується на припущенні, що транспортним засобом керував його власник. Тобто за процедурою власник автоматично стає підозрюваним. При цьому всі сумніви, які повинні тлумачитися на користь підозрюваного, до уваги не беруться. Власник таким чином не є рівним перед законом: він підпадає під підозру тільки в силу його майнового стану – володіння конкретним транспортним засобом.
Факт винесення заочної постанови свідчить про заочну зміну статусу власника з підозрюваного на обвинуваченого без дотримання прав і свобод, гарантованих Конституцією. Звичайно ж, власнику дається можливість оскарження постанови. Але при цьому на нього одночасно покладається неконституційний обов’язок з доведення своєї невинності.
Інвестори прекрасно знають, що саме з такою адвокатської логікою доведеться зіткнутися при впровадженні систем автоматичної фіксації порушень на дорогах України. Очевидно, що правозахисники, керуючись буквою і духом закону, спираючись на норми прямої дії Конституції, будуть вимагати визнання всіх постанов, винесених на підставі автоматичної фото-/відеофіксації, незаконними. При таких умовах жоден штраф, частина якого повинна бути спрямована на повернення інвестицій, не буде сплачено. На відміну від наших керівників, інвестори добре знають: фахівці з оскарження штрафів займають свою стійку і досить прибуткову нішу навіть в найрозвиненіших країнах.
Чому в Україні винаходять якісь особливі, суперечливі і сумнівні схеми для фотофіксації, у той час як в більшості країн вони вже давно апробовані і працюють? Наприклад, в країні, за аналогією з якою наші керівники проводять реформування правоохоронних органів, – США. Там ніхто і ніколи відразу і за очі не звинуватить людини в тому, що той є злочинцем. Там використовують більш толерантне визначення – violation notice recipient, що в перекладі означає «одержувач повідомлення про порушення». Одержувачу пропонується реагувати на повідомлення одним з трьох запропонованих способів: прийняти на себе відповідальність за порушення (заплатити штраф); відмовитися від відповідальності за порушення (надати відомості про справжнього порушника) або оскаржити факт фіксації порушення на слуханні в суді. Ігнорування повідомлення призведе до повторного, в якому будуть встановлені нові терміни і нагадування про накладення додаткових санкцій за прострочення – втрата можливості оскарження штрафу, позбавлення можливості перереєстрації автомобіля або ліцензії, призупинення дії ліцензії, загроза арешту автомобіля і так далі.
Найближча до нас Польща працює за таким же принципом, але, на відміну від США, її законодавство відразу передбачає окремі санкції за відмову власника надати поліції інформацію про водія, що вчинив правопорушення в момент його автоматичної фотофіксації.
При цьому майже всі потенційні інвестори, готові допомогти і вкласти кошти в розвиток автофіксації правопорушень, включаючи Світовий банк, знають про існування в нашій країні проекту нової редакції Закону «Про дорожній рух і його безпеку». Саме цей законопроект відкриває зелене світло як для впровадження автофіксації правопорушень, так і для залучення інвестицій. Але інвестори не розуміють, чому такий необхідний для України законопроект вже протягом року лише вивчається в кабінетах суб’єктів законодавчої ініціативи і ніяк не доходить навіть до реєстрації у Верховній Раді.
Автор – Володимир Караваєв, правозахисник, заступник голови Координаційної ради загальнонаціонального форуму з питань безпеки дорожнього руху
