Податковий лікнеп: зобов’язання, борг, вимога

1 Коли податкове зобо­в’я­зання вважається узгодженим?

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями, ПКУ), податковим обов’язком визнано обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ (п. 36.1 ст. 36).

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Податкове зобов’язання — сума коштів, яку платник податків, зокрема податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк, пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Грошове зобов’язання платника податків — сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, конт­роль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ). Чіткого визначення узгодженого податкового зобов’язання в ПКУ немає.

Ст. 54 ПКУ містить норми щодо визначення сум податкових та грошових зобов’язань і окремо від інших положень ПКУ не дає змоги комплексно розкрити та систематизувати, які зобов’язання узгоджені, а які ні, і який порядок самого узгодження. З комплексного аналізу норм Податкового кодексу України можна зробити висновок, що момент узгодження податкового зобов’язання залежить від його способу визначення.

Таких способів ПКУ передбачає кілька, зокрема коли грошове (податкове) зобов’язання:

• самостійно визначає платник податків та зазначає у податковій (митній) декларації (п. 54.1 ст. 54 ПКУ), то його вважатимуть узгодженим з моменту подання декларації контролюючому органу у встановлені строки;
• щодо суми податкових зобо­в’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податків — фізичної особи (п. 54.2 ст. 54 ПКУ), його вважатимуть узгодженим у момент виникнення податкового зобов’язання, який визначають за календарною датою, встановленою розділом IV ПКУ для граничного строку сплати податку (п. 54.2 ст. 54 ПКУ);
• визначає контролюючий орган самостійно (п. 4.3 ст. 54 ПКУ), його вважатимуть узгодженим у день закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.17 ст. 56 ПКУ) або день набрання судовим рішенням законної сили у разі судового оскарження (п. 56.18 ст. 56 ПКУ).

Відповідно до п. 54.3 ст. 54 ПКУ, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПКУ або іншим законодавством, якщо:

• платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а під час здійснення заходів податкового конт­ролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об’єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ та наявності чинних (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством (пп. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 ПКУ);
• дані перевірок підсумків діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнювальних розрахунках (пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПКУ);
• згідно з податковим та іншим законодавством, особа, відповідальна за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, — контролюючий орган (пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПКУ);
• дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, зокрема податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених ПКУ, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом (пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПКУ);
• підсумки митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митних деклараціях (пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ).

У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1—54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (абзац перший п. 57.3 ст. 57 ПКУ).

Відповідно до вимог ПКУ, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок та плату за землю фізичні особи сплачують протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можна оскаржити в адміністративному або судовому порядку (п. 56.1 ст. 56 ПКУ).

Якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).

Скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом цього строку податкові вимоги з податку, які оскаржують, не надсилають, а сума грошового зобов’язання, яке оскаржують, вважається неузгодженою (п. 56.15 ст. 56 ПКУ).

Процедура адміністративного оскарження закінчується зокрема днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків (п. 56.17.3 п. 56.17 ст. 56 ПКУ).

З огляду на вищевикладене сума грошового зобов’язання, визначена податковими повідомленнями-рішеннями, вважається неузгодженою протягом строку від дня подання скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

З урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу в будь-який момент після отримання такого рішення.

У разі звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п. 56.18 ст. 56 ПКУ). Тобто в разі звернення платника податків до суду з позовом щодо визнан­ня протиправними та/або скасування податкових повідомлень-рішень грошове зобов’язання, визначене такими рішеннями, вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили і не має статусу податкового боргу.

Отже, якщо податкове зобо­в’я­зання не узгоджене відповідно до положень ПКУ, воно:

• не має наслідків для платника податків щодо відповідальності за його несплату;
• не створює наслідків для визначення інших зобов’язань, а рішення, яким воно визначається, не має юридичної сили для посилання на нього під час перевірок платника податків чи його контрагентів;
• це підстава для визнання протиправною та скасування податкової вимоги, яку надсилає контролюючий орган платникові податків у разі його відмови від сплати визначеного (але неузгодженого) грошового (податкового) зобов’язання тощо.

2 Податкова вимога: коли надсилають і які відомості має містити?

Узгодження платником податків податкових зобов’язань свідчить про виникнення в нього обов’язку сплатити такі зобов’язання у встановлений законом строк. За закінченням такого строку узгоджені податкові зобов’язання стають податковим боргом, і процедура стягнення його визначена ПКУ.

Отже, не сплачені у встановлений законом строк податкові зобов’язання — податковий борг платника податків.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПКУ, якщо платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Положеннями ПКУ визначено, що податкова вимога — письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (п. 14.1.153 ст. 14 ПКУ). Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України №610 від 30 червня 2017 року. Податкова вимога формується, якщо платник податків не сплатив у встановлені кодексом строки суму узгодженого грошового зобов’язання, непогашеної пені, нарахованої в порядку, визначеному в кодексі. Протягом періоду оскарження суми грошових зобов’язань, визначених контролюючим органом відповідно до кодексу, податкову вимогу з податку, який оскаржують, не надсилають. Форму податкової вимоги для платника податків — юридичної особи (або відокремленого підрозділу юридичної особи) наведено в додатку 1 до цього порядку, а для платника податків — фізичної особи в додатку 2 до цього порядку.

Податкову вимога може надсилати (вручати) контролюючий орган за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкову вимогу не надсилають (не вручають), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платникові податків (п. 59.1. ст. 59 ПКУ).

Податкову вимогу надсилають не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання і крім загальних реквізитів, вона має містити: відомості про виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, застереження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, можливі дату й час проведення публічних торгів з їх продажу. Суму податкового боргу в податковій вимозі проставляють у гривнях із двома десятковими знаками.

Податкову вимогу надсилають (вручають) платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПКУ).

Податкову вимогу надсилають (вручають) платникові податків у письмовій та/або електронній формі. Податкові вимоги, адресовані контролюючим органом платникові податків, повинні складати у письмовій формі, відповідно підписувати та завіряти печаткою такого контролюючого органу.

Відповідно до п. 59.5 цієї статті, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не було погашено в повному обсязі, податкову вимогу додатково не надсилають (не вручають). Аналіз цієї норми свідчить, що немає обов’язку контролюючого органу направляти платникові податків нову податкову вимогу в разі збільшення суми податкового боргу. Тобто якщо після направлення платникові податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкову вимогу на збільшену суму податкового боргу не направляють.

Якщо платник податків вважає податкове зобов’язання неузгодженим або за наявності інших обґрунтованих підстав він приймає рішення про оскарження податкової вимоги, то має право звернутися до ДПС із скаргою про перегляд цього рішення протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником такої вимоги.

Рішення ДПС, ухвалене за розглядом скарги платника податків, остаточне і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але його можна оскаржити в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ). Порядок судового провадження щодо оскарження рішень контролюючого органу регулюють положення Кодексу адміністративного судочинства України.

3 Стягнення податкового бор­­гу без рішення суду.

До 01.01.2017 р. податкові органи мали право стягувати кошти з платників податків у рахунок погашення податкового боргу лише на підставі відповідного рішення суду.

Із 01.01.2017 р. після внесення змін, доповнень до п. 95.5 ст. 95 ПКУ, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII, ситуація змінилася, і повноваження податкових органів у частині стягнення податкового боргу збільшилися. Із цієї дати вони отримали змогу стягувати податковий борг без рішення суду, а лише на підставі рішення керівника відповідного податкового органу.

Оновленою редакцією п. 95.5 ст. 95 ПКУ передбачено: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов’язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнювальному розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платникові податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюють за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень і його не сплачують протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, немає зобов’язань держави щодо повернення такому платникові податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань.

Це право стягненню коштів стосується не будь-якого податкового боргу, а лише того, який відповідає таким критеріям: податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов’язання та/або пені, визначених платником податків самостійно у податковій декларації або уточнювальному розрахунку; сума податкового боргу має перевищувати 5 мільйонів гривень; податковий борг має бути не сплаченим протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; немає зобов’язань держави щодо повернення платникові податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань.

Отже, з 01.01.2017 стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платникові податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюють за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду, якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов’язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнювальному розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені цим кодексом строки. Якщо податковий борг, що відповідає критеріям, наведеним у п. 95.5 ст. 95 ПКУ (у редакції цього пункту, чинній з 01.01.2017 р.), виник до 01.01.2017 р., то незалежно від того, коли почали здійснювати заходи щодо його погашення, контролюючий орган повинен стягувати кошти на погашення такого податкового боргу лише у судовому порядку.

Стягнення готівкових коштів здійснюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок, який визначає механізм стягнення готівки, що належить платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. №1244 «Деякі питання реалізації статті 95 Податкового кодексу України». Положеннями п. 3 цього порядку передбачено у п. 95.5 ст. 95 ПКУ: стягнення коштів за рахунок готівки, що належить платникові податків, здійснюють за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, яке видають за формою згідно з додатком 3.

4 Які джерела та принципи погашення податкового боргу платників податків?

У главі 9 ПКУ визначено основні принципи, процедури та джерела погашення податкового боргу платників податків. Серед основних його принципів згідно із законодавчими нормами, викладеними в ПКУ у главі «Погашення податкового боргу платника», такі: першочерговість, пропорційність розподілу, збереження цілісного майнового комплексу, включене до ЦМК державних підприємств.

Принцип першочерговості в погашенні податкового боргу викладено у п. 87.9 ст. 89 ПКУ. У ньому йдеться: «У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків». У межах реалізації принципу збереження цілісного майнового комплексу майно, що належить до цілісних майнових комплексів державних підприємств, не підлягає внесенню до складу податкової застави та реалізації для погашення податкового боргу платника податків.

Конституційний обов’язок платників податків сплачувати належні суми податків і зборів у строки та в розмірах, установлених чинним законодавством, повністю кореспондуються з положеннями ПКУ, які містять аналогічні обов’язки, а також встановлюють обов’язки платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені кодексом. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором, і виконання податкового обов’язку може здійснювати платник самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплату податку та збору здійснює платник податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковий агент або представник платника (ст. 38 ПКУ).

Джерела самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків — будь-які власні кошти, зокрема отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (п. 87.1 ст. 87 ПКУ).

Джерела погашення податкового боргу платника податків — будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим кодексом, а також іншими законодавчими актами (п. 87.2 ст. 87 ПКУ).

Перелік майна і коштів, які не можна використати як джерела погашення податкового боргу платника податків, визначено у п. 87.3 ст. 87 ПКУ. Згідно з ним, не можна використати як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема: майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час чинності такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави; майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платникові податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платникові податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняте платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління; майнові права інших осіб, надані платникові податків у користування або володіння, а також немайнові права, зокрема права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження; кошти кредитів або позик, наданих платникові податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платникові податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських та річкових суден та інших плавучих засобів; майно, внесене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок зарахування майна до такого, що входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлює Фонд державного майна України (наказ Фонду державного майна України від 29.12.2010 року №1954, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.01.2011 року за №109/18847, затверджено Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яким передбачено складання підприємством та затвердження органом, уповноваженим управляти державним майном, переліку майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу): майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України; яке не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу»; кошти інших осіб, надані платникові податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовують для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Податковим законодавством визначено, що кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Основні процедури погашення податкового боргу поділяються на: застережні заходи (направлення податкової вимоги, першочергове самостійне визначення боржником джерел погашення податкового боргу, реєстрація податкової застави, розстрочення сплати грошових зобов’язань та податкового боргу); заходи примусового характеру (стягнення податкового боргу, готівки на підставі рішення суду, звернення до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків, адміністративний арешт, реалізація майна, яке знаходиться в податковій заставі та ін.).

Дебіторська заборгованість — одне з джерел погашення податкового боргу.

Відповідно до п. 87.5 ст. 87 ПКУ, якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не мало наслідком повне погашення суми податкового боргу або в разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така заборгованість залишається активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначено в договорі між платником податків і конт­ролюючим органом, і має бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності. Податковий борг обліковується за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платника податків про таке надходження у п’ятиденний строк з дня отримання відповідного документа. У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов’язання платника податків укласти зазначений договір.

Положення п. 95.22 ст. 95 ПКУ визначають, що контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролю­ючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.

Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

У п. 1 розділу ІІ «Порядку використання дебіторської заборгованості та/або майна юридичної особи як джерел погашення податкового боргу платника податків та/або відокремленого підрозділу юридичної особи», затвердженого 16.06.2017 наказом Міністерства фінансів України №585, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.07.2017 за №857/30725, зазначено, що контролюючий орган повідомляє платника податків про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків за формою згідно з додатком 1 до цього порядку.

Повідомлення розглядають як пропозицію для укладання договору про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючий орган (договір, п. 2 розділу ІІ «Порядку використання дебіторської заборгованості та/або майна юридичної особи як джерел погашення податкового боргу платника податків та/або відокремленого підрозділу юридичної особи»).

Переведення платником податків права вимоги дебіторської заборгованості, що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору, укладеного в письмовій формі, між платником податків та контролюючим органом (п. 3 розділу ІІ порядку).

Як зазначено у п. 4 розділу ІІ порядку, в разі згоди платника податків контролюючий орган укладає з ним договір. Договір має містити: назву та місце укладання; найменування платника податків та контролюючого органу; предмет; порядок виконання зобов’язань; права та обов’язки сторін; умови укладання, зміни та припинення; місцезнаходження та реквізити сторін. У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладання з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов’язання платника податків укласти зазначений договір.

У договорі обов’язково зазначають, що платник податків переводить на контролюючий орган своє право вимоги до дебітора в рахунок погашення податкового боргу (п. 8 розділу ІІ порядку). Контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків (п. 10 розділу ІІ порядку).

Така дебіторська заборгованість залишається активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначено в договорі між платником податків і контролюючим органом. Її слід відповідно розкрити у примітках до фінансової звітності (п. 10 розділу ІІ порядку).

Отже, за змістом положень, викладених у п. 87.5 ст. 87 і п. 95.22 ст. 95 ПКУ, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не мало наслідком повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав і право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.

Суму коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховують до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Суму дебіторської заборгованості, стягнуту понад суму податкового боргу, передають у розпорядження платника податку.

Для звернення контролюючого органу з поданням та стягнення з нього сум податкового боргу він має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення та звернення з позовом до нього.