У разі його ухвалення новий закон про приватизацію дозволить продати установи НАН, спростить скорочення персоналу і послабить заборони для держави-агресора. Офшорні компанії зможуть і надалі претендувати на участь у приватизації, а повернути майно стане складніше.
Кабінет Міністрів України подав обіцяний багатіям проект закону «Про приватизацію державного майна» №7066 (проект). Він прискорить процедуру приватизації, але загальмує розвиток науки і культури, а також створить загрози для зайнятості та нацбезпеки. У порівнянні з чинним Законом він розширює кількість об’єктів та звужує роль трудового колективу.
1. МЕЖІ ПРИВАТИЗАЦІЇ
Радикально змінюється підхід до визначення об’єктів приватизації (ст.4 Проекту). Знімається обмеження на продаж: – закладів культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; – майна Національної академії наук України та галузевих академій наук (ч.2 ст.5); – міський електротранспорт (ч.2 ст.5 Закону); – міжнародних аеропортів (ч.4 ст.5 Закону).Разом з тим ч.3 ст.4 Проекту дозволяє суттєво розширити перелік об’єктів приватизації. Норми передбачають можливість придбати навіть майно, що знаходиться у власності СБУ чи ЗСУ. Для цього достатньо, аби воно не «не забезпечувало виконання встановлених законодавством завдань». Майно заборонених до приватизації підприємств також може відчужуватись, якщо воно більше трьох років не використовувалось у виробництві. Здається, це достатній стимул для олігархів призначати лояльний менеджмент у певні державні структури.
2. ВАРТІСТЬ БАГАТСТВА
За діючим порядком, потенційні покупці вносять плату у розмірі 10% від початкової ціни об’єкту приватизації (ч.4 ст.19 Закону). Проектом же «гарантійний внесок» буде знижено до 5% (ч.2 ст.14). На стартову ціну об’єкта впливатимуть «радники», які не є оцінщиками. Швидше за все, йдеться про великі консалтингові фірми, що співпрацюють з транснаціональним капіталом чи фінансово-промисловими групами. Ст.19 Проекту містить украй розмиті вимоги («досвідченість радника у виконанні аналогічних завдань» тощо). Кабмін може своїм підзаконним актом посилити вимоги, що звузять коло потенційних радників. Послуги таких осіб можуть оплачуватись з бюджету, а їх гонорар буде прив’язано до вартості проданих активів. Слід відзначити, що «радники» на відміну від адвокатів, аудиторів та оцінщиків не несуть юридичної відповідальності за свої дії. ФДМУ не позбавлений права знижувати стартову ціну активів (на 25%, на 50%, а потім ще більше).
Нинішнє законодавство дисциплінує покупців: у разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів покупець сплачує неустойку в розмірі 20% ціни продажу об’єкта (ч.4 ст.29 Закону). Проект же пропонує учетверо знизити санкцію – до 5% (ч. ст.29 Проекту).
3. БЕЗ УЧАСТІ ТРУДЯЩИХ
Виключаються норми про надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, а також про пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств (ч.2 ст.2 Закону). Стаття 25 Закону дозволяє претендувати на купівлю акцій у т.ч. скороченим працівникам і пенсіонерам. Відзначимо, що подібна форма участі працівників у приватизації існувала у країнах Центральної та Східної Європи і сприяла демократизації відносин.
Сьогодні ч.2 ст.12 Закону зобов’язує органи ФДМУ інформувати трудовий колектив підприємства про майбутню приватизацію у 5-денний термін. За нинішнім Законом до складу комісії з приватизації об’єкта входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі й від представницького органу трудового колективу – виборного органу профспілки або іншого уповноваженого ним органу (ч.2 ст.13 Закону). Проект такої можливості не передбачає.
4. СКОРОЧЕННЯ
Не допускається звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового власника чи уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності, крім випадків приватизації об’єктів шляхом продажу без умов (частина 7 статті 26 Проекту). Стаття 26 Закону забороняє це в принципі протягом першого півріччя.
5. УСКЛАДНЕНИЙ КОНТРОЛЬ
Проект, як і нинішній Закон, передбачає відповідальність за недопущення представників ФДМУ на підприємство з метою перевірки стану виконання умов приватизації. Однак процедурні новації можуть ускладнити накладення штрафу у розмірі 17 тис. грн за недопуск. Необхідно, щоб факт недопущення працівників ФДМУ до перевірки підтверджувалось складеним у присутності «відповідних правоохоронних органів» актом (ч.5 ст.29 Проекту). Однак, ким мають бути ці посадовці, не уточнюється. Приміром, інспектори праці у разі недопуску складають акт самостійно і «за можливості» пропонують його підписати об’єкту відвідування.
6. ОФШОРИ
Дослідження свідчать, що ще перша приватизація обленерго у 1998 році відбувалась за значного впливу офшорних компаній. Інвестицій до компаній не надійшло. Згодом Уряд формально обмежив право «офшорних українців» претендувати на купівлю майна. Значного ефекту це не мало, оскільки власники вибудували заплутану павутину власності. У Проекті робиться спроба звузити можливості для узурпації майна офшорними компаніями. Так, ч.2 ст.8 забороняє виступатиме покупцями особам, які зареєстровані в офшорній зоні, або особи, акції яких у сукупності більше ніж на 50% належать прямо або опосередковано таким особам (перелік таких зон визначає Кабінет Міністрів України) чи країнах, включених до списку FAТF. Відзначимо, що перелік «офшорних зон» є надзвичайно обмеженим і включає лише 35 країн. Існує схожий перелік, що включає «низькоподаткові» юрисдикції для цілей трансфертного ціноутворення. У ньому є такі популярні юрисдикції як Кіпр, а загальна кількість держав і територій – 65. Однак, як і нині, Уряд пропонує керуватись вужчим переліком.
Безперечним позитивом є те, що для визнання «офшорного» статусу покупця братиметься до уваги і факт опосередкованого володіння з боку офшорної компанії на 50%. Резиденти, зареєстровані у Нідерландах чи Швейцарії, не підпадають під обмеження. Хоча у них існують «шкідливі податкові практики», а рівень інформаційної прозорості вважається нижче, аніж в Україні.
Показовим є постанова Вищого господарського суду України по справі «Західенерго», який вказав, що Кіпр не включений до переліку офшорних зон. Більше того, вже зараз зрозуміло, що навіть проти «найбільш сонячних» офшорів обмеження не спрацює. Показовою є постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року. Було визнано законною приватизацію на користь підприємства, яке управляється компанією, що має реєстрацію на Белізі. Справа у тому, що саме в момент приватизації засновником покупця була фізична особа, а вже потім юридична особа-покупець змінила склад своїх засновників, долучивши офшорну компанію. Логічно встановити правило, за яким приватизовані підприємства не мають права переходити під контроль офшорних компаній і в майбутньому.
7. ДЕРЖАВА-АГРЕСОР
Сьогодні покупцями не можуть бути «юридичні особи, власником будь-якої кількості акцій (часток, паїв) та/або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є резидент» держави-агресора (ч.3 ст.8 Закону). Проектом послаблюється це обмеження: компанія-покупець не допускається до приватизації, лише якщо така компанія на 10% і більше належить резиденту держави-агресора (ч.2 ст.8 Проекту).
8. СПОРИ
Як і сьогодні, спори, пов’язані з приватизацією, можуть бути перенесені до арбітражу у іншій юрисдикції (Стокгольм). Окрім того, встановлюється строк позовної давності у три роки (ч.2 ст.30 Проекту). Показово, що зараз Генеральна прокуратура України порушила питання про оскарження купівлі акцій «Київгазу», «Київенерго» і «Київводоканал» (вартість майна була занижена у 4 рази). Набуття права власності офшорними компаніями, близькими до холдингу «ДТЕК», сталось значно давніше, аніж три роки тому. «Запорізький алюмінієвий завод», куплений росіянами через кіпрські фірми, було повернуто державі теж через 4 роки після набуття права власності.
Строк оскарження приватизації варто було б прив’язати до строку виконання зобов’язань покупцем: він може складати 5 років (ч.3 ст.27 Проекту).
ЧИ СПРАЦЮЄ?
1) Ефективність.
Аналітичний огляд «Is Privatization Working in Ukraine?» (2015), наводить статистику щодо продуктивності підприємств після приватизації. Ефективність приватизованих фірм підвищилась не суттєво і гірше, аніж в Румунії та Угорщині. На іноземних підприємствах зростання відбулось більше, але і рівень скорочень тут теж був у разі більший. Хоча тут бути впевненим не можна: західні вчені звертають увагу, що більшість «іноземних інвесторів» – це українські офшорки. Парадоксально, але на підприємствах, що належать росіянам, ефективність вище, аніж на підконтрольних офшорам.
2) Безпека.
Зберігається можливість того, що всупереч задекларованим крокам по мінімізації впливу Російської Федерації на економіку, результат буде малопереконливим. Росія може скористатись слабкими запобіжниками проти офшорів. Ще у 2009 році констатувалось, що росіяни інвестують в Україну через офшорні підрозділи та інвестиційні компанії, розташовані на Кіпрі, Нідерландах та Британських Віргінських островах. «Іншими словами, росіянам стало легше інвестувати в Україну з офшорних зон, ніж з їхньої рідної країни», — відзначалось у публікації Пан-європейського інституту.
3) Доходи.
План по наповненню бюджету щорічно виконувався приблизно на 1%. Керівництво ФДМУ вже повідомило, що новий закон про приватизацію дозволить продавати об’єкти навіть за 1 гривню у разі кількаразової уцінки. Залишається сподіватись, що прийняття закону принесе казні кілька нових гривень. Здешевлення приватизаційних процедур (див. пункт 2) теж суперечить цілям наповнення бюджету.
Приватизація на пропонованих умовах може обернутись шаленим зростанням соціальної нерівності, незалежно від її проведення українським чи транснаціональним капіталом. Лякає, що при владі знаходяться люди, які не знають, навіщо державі власність і як її можна ефективно використати. Курс влади на приватизацію свідчить, що якоїсь стратегії розвитку вона позбавлена. Віра у чудодійну силу вільного ринку поставить суспільство у ще більшу залежність від інтересів багатіїв. Менший контроль держави за економікою означає, що соціальних зобов’язань перед громадянами вона не збирається виконувати.
Віталій Дудін, «Соціальний рух»
