Володільцем публічної інформації може бути як суб`єкт владних повноважень, так і інші розпорядники публічної інформації, визначені Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 640/30099/20, в якій досліджував питання, хто може бути розпорядником публічної інформації.
Обставини справи
Так, ще у грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Н» про:
– визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо доступу до публічної інформації за запитом;
– зобов’язання відповідача в строк встановлені статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати інформацію на запит (письмову вимогу) позивача щодо переведення прав на належні йому на праві власності акцій ПрАТ «К».
Ухвалою суду першої інстанції, яка була залишена без змін постановою апеляційного суду, відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та у зв’язку з тим, що у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної інформації, на надання якої поширюється положення названого Закону. При цьому суд зауважив, що у даному випадку ПАТ «Н» не є розпорядником публічної інформації, а вказаний спір не є публічно-правовим.
Висновок Верховного Суду
Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження у справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо доступу до публічної інформації за запитом позивача та зобов`язання відповідача надати відповідь на запит.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходили з тих міркувань, що ПАТ «Національний депозитарій України» не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України та не виконує владних (управлінських) функцій. У розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної інформації, на надання якої поширюється положення названого Закону. Тому ПАТ «Н» не є розпорядником публічної інформації, а вказаний спір не є публічно-правовим, а таким, розгляд якого має здійснюватися за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, вважає неправомірними висновки останніх про невіднесення вказаного спору до адміністративної юрисдикції, з огляду на таке.
Так, приписами пункту 7 частини 1 статті 19 КАС України визначена предметна юрисдикція публічно-правових спорів фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації, як така, що поширюється на адміністративні суди.
Публічною, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відтак, аналізуючи вищенаведений припис, Суд зауважує, що володільцем публічної інформації може бути як суб`єкт владних повноважень, так і інші розпорядники публічної інформації, визначені Законом № 2939-VI (Закон України «Про доступ до публічної інформації»). Деталізація видів розпорядників публічної інформації міститься у статті 13 Закону № 2939-VI.
Так, окрім суб`єктів владних повноважень, до розпорядників інформації Закон України «Про доступ до публічної інформації відносить:
- Юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
- Осіб, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.
- Суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
- Суб`єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля; про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; а також іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
ВС підкреслив: скаржник у доводах касаційної скарги зауважує, що відповідач належить до розпорядників інформації, в силу ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI, як суб`єкт господарювання, який займає домінуюче становище на ринку або наділений спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Про вказану приналежність відповідача до цього виду розпорядників інформації позивач також зауважував і у позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи. Водночас суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження, посилалися на неприналежність Національного депозитарію до категорії розпорядників інформації виключно з тих підстав, що останній не є суб`єктом владних повноважень.
Відтак, ВС зауважує, що у даних спірних правовідносинах ключовим є вирішення питання щодо можливості віднесення Національного депозитарію до категорії розпорядників публічної інформації, що, у свою чергу, дозволить з`ясувати юрисдикційну належність спору.
ВС звертає увагу, що статтею 13 Закону № 2939-VI розпорядником публічної інформації визначено не тільки суб`єктів владних повноважень та осіб, які виконують їх делеговані повноваження, а й суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Закон України «Про депозитарну систему України» наділяє Центральний депозитарій виключною компетенцією щодо зарахування цінних паперів у систему депозитарного обліку, їх облік та зберігання, списання цінних паперів у зв`язку з їх погашенням та/або анулюванням, а також складення реєстрів власників іменних цінних паперів.
ВС нагадав, що запит на інформацію позивача стосувався відомостей стосовно переведення депозитарною установою прав на належні йому на праві власності акції ПрАТ «КЗТВ» з рахунку позивача на рахунок заявника вимоги, з врахуванням календарної дати такого переведення.
Таким чином, Центральний депозитарій, як суб`єкт господарювання, що згідно з Законом України «Про депозитарну систему України» володіє виключною компетенцією (правами) щодо обліку, зберігання цінних паперів та складення реєстрів їх іменних власників, може вважатися розпорядником публічної інформації, що була запитана позивачем, в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, а справу направив для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
