В Україні намагаються безжально знищити друковану періодичну пресу. Як клас!
Ситуація виглядає особливо абсурдною, враховуючи, що проти нас ведеться надзвичайно потужна інформаційна війна з боку Росії.
А тим часом українська влада знищує джерела інформації, які мали би доносити до людей правду.
Газета у селі — стратегічний товар
…Упродовж усіх останніх років державне підприємство Укрпошта ставиться до одного з головних своїх завдань — доставляти передплатникам поштову кореспонденцію — як до надокучливої перешкоди нормально заробляти гроші.
Хоча вітчизняні експерти наголошують: доставка періодики, особливо у віддалені населені пункти, мешканцям сільської місцевості, які позбавлені доступу до iнтернету, є не комерцією, а соціальною складовою їхньої роботи.
Дивно, але розуміння цього немає ні на рівні держави, ні на рівні керівництва Укрпошти.
Відтак усі останні роки ми спостерігаємо одну і ту саму картину: монополіст Укрпошта (який, у принципі, не любить, коли його так називають) періодично і суттєво підвищує тарифи на свої послуги і водночас надає ці послуги щоразу гірше та гірше.
Скажімо, від доставки щоденної газети у день її виходу — як і має бути за правилами елементарної логіки — поштовики відмовилися вже давно.
Пояснення наївне — економічно недоцільно. І тому приносить клієнтові одразу по кілька екземплярів, двічі або навіть один раз на тиждень!
Тож нерідко буває, коли читач, який заплатив за передплату щоденної газети, отримує усі 4–5 номерів перед вихідними.
Або навіть на початку наступного тижня. Кому ж потрібно читати позавчорашні новини?
От і відмовляються передплатники від улюбленого видання, причому роблять цей крок навіть люди, які були зі своєю газетою упродовж десятиліть!
І при цьому образу за таке знущання адресують не Укрпошті, а редакції.
Яка в такій ситуації є чи не найбільш постраждалою стороною.
Апетити Укрпошти «приємно» дивують. Якщо раніше вони піднімали розцінки за свої послуги раз на рік — і фактично вже привчили своїх клієнтів до неминучості цього кроку, то починаючи з 2017 року вирішили піти далі.
І піднімати тарифи на доставку періодики двічі на рік! Із 1 січня і 7 липня.
Таким чином газети для українців, за задумом Укрпошти, мають дорожчати не раз, а двічі упродовж одного року.
Те ж саме стосується і величини підняття тарифу.
Якщо раніше, у кращі для передплатників часи, зростання тарифу на доставку могло становити кілька відсотків, у гіршому випадку до десяти, то цьогоріч вітчизняний поштовий монополіст зажадав збільшення від 30 до 50 відсотків! І отримав дозвіл на «компромісних» 25%…
«Нова команда»: прийшли і швидко заробили
Керівництво Укрпошти дуже неохоче пояснює причини такого подорожчання. Втім деякі з них лежать на поверхні.
Торік в Україні розгорівся скандал із керівниками деяких державних підприємств, яким було вирішено надати абсолютно захмарні як для пересічного українця зарплати.
Серед фігурантів скандалу — і очільник Укрпошти Ігор Смілянський.
Офіційна зарплата якого, за оприлюдненими даними, становила 333 тисячі гривень! Сам Ігор Смілянський дуже оригінально прокоментував ЗМІ цю цифру.
Мовляв, не 333, а 334 тисячі. Але це — тільки чиста ставка.
А до неї ще належаться бонуси. На момент цієї заяви бонусна програма ще перебувала у стадії розробки.
Минулі топ-керівники Укрпошти у своїх інтерв’ю та просто у розмовах із автором цих рядків пояснювали необхідність підняття тарифів у тому числі й своїм бажанням збільшити зарплату простим листоношам.
Які виконують важку і небезпечну роботу (маючи у своїх сумках гроші і матеріальні цінності), а отримують за це копійки.
Ігор Смілянський і його «молода команда» виявилися менш патетичними і значно прагматичнішими.
Так, зарплата рядових листонош і надалі коливається у межах кількох тисяч гривень.
Натомість офісні працівники, і зокрема топ-менеджмент Укрпошти, отримують дуже пристойну фінансову винагороду: 145, 153, 175 тисяч гривень.
А найближчі до тіла керівника — і понад 250 тисяч гривень.
Космічні зарплати отримують, втім, не всі у головному офісі, а лише члени «команди Смілянського».
Фахівцям, які працюють давно, про подібні пряники і мріяти не доводиться.
Навіть помічник директора, «зi своїх», за даними ЗМІ, отримав підвищення зарплати втричі.
Чи є моральними такі високі зарплати у країні, що воює, у відомстві, що не може забезпечити виконання однієї з головних своїх функцій — своєчасну доставку поштової кореспонденції, що на даному етапі нашої держави є однією зi складових «гібридної війни»?
Питання є риторичним для більшості українців та галузевих експертів, але чомусь не для керівництва державного монополіста. На жаль…
Олег ГАНСЬКИЙ
