Конституційний Суд у формі усного слухання продовжив розгляд справи за конституційним поданням 57 народних депутатів щодо конституційності закону “Про засади державної мовної політики”.
Як повідомили в прес-службі суду, на сьогоднішньому засіданні буде заслухано суддю-доповідача Ігоря Сліденка, а також пояснення учасників провадження та залучених до участі у розгляді справи фахівців з мовної політики, свідків.
Автори подання просять суд визнати закон неконституційним, оскільки під час ухвалення закону були порушені процедура розгляду та процедура їх особистого голосування, а також їх було позбавлено права “внести виправлення, уточнення, а також усунути помилки та суперечності у тексті законопроекту під час другого читання”.
Зокрема, нардепи стверджують, що під час розгляду Верховною Радою законопроекту було порушено положення статей 82, 84, 89, 91, 93, 152 Конституції, статей 117, 118, 119, 120, 121 Регламенту Верховної Ради, затвердженого законом “Про Регламент Верховної Ради України”, статей 1, 15, 16 закону “Про комітети Верховної Ради України”.
Як вважають народні депутати, частини перша, третя, п’ята, шоста статті 11, частини перша, друга, третя статті 12, частини перша, друга статті 13, частини перша, друга, третя статті 14, стаття 15, частина перша статті 25, частина перша статті 27 закону суперечать частинам першій, другій статті 10 Конституції, а частини перша, третя статті 18 закону – частині другій статті 24 Основного закону. На їхню думку, названі положення закону створюють умови для домінування регіональної мови (мов) над державною.
Крім того, суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що частина друга статті 7 закону суперечить статті 3, частинам другій, третій статті 10, статті 11, частинам другій, третій статті 22 та частинам першій, другій статті 24 Конституції України, і звертає увагу на те, що передбачений вказаною нормою закону “вибірковий захист регіональних мов або мов меншин надає привілеї одним мовним групам (національним меншинам) та обмежує права інших, що має ознаки дискримінації та порушує принцип рівності громадян перед законом”.
Автори клопотання зазначають, що частина третя статті 8, частина третя статті 11 закону не відповідають встановленому в частині першій статті 8 Конституції України принципу правової визначеності як складовій верховенства права. Крім того, частина третя статті 7 закону суперечить пункту 4 частини першої статті 92, статті 140 Основного закону, згідно з якими порядок застосування мов в Україні визначається виключно законами України. Конституцією не надано місцевим радам повноважень щодо прийняття рішень державного значення, а місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Нагадаємо, закон «Про засади державної мовної політики», який внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року, був ухвалений Верховною Радою 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами (за деякими даними, за нього проголосувало лише 172 депутати), та 3 липня 2012 року – у другому читанні 248 голосами. 31 липня законопроект підписав тодішній Голова ВР Володимир Литвин, а 8 серпня – президент Віктор Янукович.
Закон набув чинності 10 серпня 2012 року.
23 лютого 2014 року Верховна Рада скасувала цей закон, а вже наступного дня Верховний комісар у справах національних меншин ОБСЄ Астрід Тур висловила стурбованість, що скасування цього закону може привести до подальших заворушень. 3 березня в.о. Президента України Олександр Турчинов сказав, що не буде підписувати рішення парламенту про скасування цього закону, поки не буде підготовлений і Верховною Радою проголосований новий закон. У свою чергу новообраний Президент Петро Порошенко визнав, що скасування мовного закону було помилкою.
Станом на грудень 2016 року законопроект про скасування закону про мови не підписаний, але й не ветований Президентом, його поточний статус – «готується на підпис», а питання конституційного статусу з лютого 2015 року вирішується КСУ.
Укрінформ
