Чому кожен викритий російський агент і кожна впала ракета тепер б’ють по рейтингу Путіна.
Осінь 2018 року видалася важкою для Володимира Путіна і всієї створеної ним системи російської влади. Непопулярне підвищення пенсійного віку вдарило по рейтингу президента, і відіграти це падіння ніяк не вдається. Не припиняється скандал навколо військової розвідки і її агентів, яких ловлять і викривають буквально всім світом, і кінця-краю цій історії не видно. Російська православна церква, в яку було вкладено стільки грошей і пропагандистських зусиль, зазнає принизливої поразки. І не де-небудь, а в Україні! Тлом до всього цього виступають все нові і нові аварії і аварійні ситуації. Чи вважає Володимир Путін, що він все ще фартовий?
Такі оцінки висловив російський політолог Федір Крашенинников в сьогоднішній статті для Deutsche Welle.
Містика авторитаризму
11 жовтня аварією закінчився старт ракети «Союз-ФГ», яка повинна була доставити до Міжнародної космічної станції корабель «Союз МС-10». На щастя, російський і американський космонавти, що знаходилися на його борту, залишилися живі і здорові. Але на цьому гарні новини закінчуються: програма запуску ракет з космонавтами на борту припинена до з’ясування всіх причин, а репутаційний та комерційний збиток поки навіть важко оцінити.
Проблема не в тому, що «Союз» не долетів до МКС, а впав: техніка відмовляє, всяке буває. Проблема в політиці: досягнення в космосі – частина міфу про велич Росії, і після низки скандалів в Роскосмосі успіх чергового запуску був життєво необхідний. Втім, справа не тільки в Роскосмосі. Володимиру Путіну як ніколи потрібні хоч якісь зримі і яскраві успіхи, щоб протиставити їх низці провалів і поразок.
Але крім затьмареної потворним скандалом перемоги Хабіба Нурмагомедова в турнірі зі змішаних єдиноборств UFC 229, після якої він влаштував бійку c командою свого суперника, пишатися і хвалитися, як з’ясовується, більше нічим. І ось ми бачимо, як Володимир Путін особисто поспішає привітати борця з перемогою, щоб погрітися в променях нехай навіть і вельми локальної і специфічної, але хоч якої-небудь перемоги.
Низка скандалів і невдач болючі для будь-якої влади. Проте в країнах з розвиненою демократією ніхто не покладає на політичних лідерів відповідальності за все, що відбувається. Хоча б тому, що вони і самі на це не претендують. Демократична політика раціональна, як і її ідеологічна база: лідер – це просто тимчасово перебуваючий на посаді чиновник, який по закінченню встановленого законом терміну покине свій пост.
Авторитаризм завжди ірраціональний і схильний до містики. Та й як інакше пояснити еліті і населенню, чому десятиліттями повинен правити саме ця людина, а сумніватися в його здібностях як керівника – злочин і навіть гріх? Спираючись на архаїчні концепції влади, авторитарний лідер ніби приміряє на собі роль древніх царів. Вони несли відповідальність за все перед вищими силами, а не перед людьми, і правили не тому, що перемагали на виборах, а тому що на те була воля богів, яка проявлялася в благоволінні до них у всіх їхніх починаннях.
Однак у архаїчної логіки є настільки ж архаїчні проблеми. Якщо успішність, військові перемоги і багаті врожаї сприймаються як свідчення благословення існуючої влади з боку вищих сил, то поразки і невдачі підводять до неприємного для лідера висновку, що вищі сили більше не на його боці. А це вже ставить під питання його право на владу і дає підставу переглянути угоди про лояльність.
Путін в новій ролі
Низка очевидних невдач руйнує найважливішу концепцію путінського режиму – вчення про фартовість Володимира Путіна. Безумовно довіряти тому, кому постійно щастить, – в цьому є якийсь резон, у всякому разі це не суперечить повсякденій логіці. Крім того, лояльне ставлення до влади вигідно в самому банальному сенсі цього слова, і цей аргумент сам по собі досить важливий для багатьох. Зовсім інша справа – беззастережно слідувати за невдахою. І в даному випадку йдеться не стільки про населення, скільки про політичну та економічну еліту Росії, чиї вигоди від співпраці з владою значно перевищували те, що отримували в обмін на лояльність звичайні громадяни. Бізнесмени та чиновники різних рівнів зробили свого часу ставку на Путіна, і багато років вона вигравала. Чи будуть вони готові і далі зберігати безумовну вірність лідерові, знову і знову переконуючись, що він вже не той і тепер вони тільки програють?
Попереду Володимира Путіна чекають найважчі часи його президентства. Прийшовши до влади на хвилі великих очікувань і отримавши на старті колосальний аванс від суспільства, багато років правлячи країною в ореолі тієї самої фартовості і користуючись підтримкою значної частини населення, він вступає в новий етап своєї кар’єри, коли везіння скінчилося, а всі опитування фіксують і зниження підтримки, і наростаюче в суспільстві почуття безнадії.
Специфіка сучасної Росії в тому, що саме по собі населення навряд чи має можливість безпосередньо конвертувати своє розчарування владою в якісь наочні зміни в ній. Але політична, комерційна і навіть силова еліта Росії цілком може використовувати падіння рейтингів президента і наростаюче розчарування населення для початку боротьби за владу. І в цьому сенсі кожен міст, що обрушився, кожна впала ракета і кожен викритий агент можуть стати якщо не вирішальним аргументом, то тією самою останньою краплею, яка приведе в дію механізм зміни влади.
