В Україні дедалі гостріше постає питання інвалідності як гострого соціального явища. Воно й не дивно: у державі, значна територія якої охоплена полум’ям війни, не говорити про цю проблему просто неможливо. Що робити ветеранам АТО, які повернулися зі Сходу України без кінцівок? Як жити людям, які народилися з нездатністю чути чи бачити? Як відстояти свої права тим, хто отримав серйозні травми на виробництві? “Поштівка” поцікавилася, наскільки соціально захищеними в Україні є люди з особливими потребами.
За понад двадцять років чисельність інвалідів в Україні зросла від 3 до 6% усіх громадян країни.
Громадяни з інвалідністю є усюди. Це люди з такими вадами здоров’я, як ураження опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи; психічними захворюваннями та розумовою відсталістю; ураженнями органів слуху та зору; ураженнями внутрішніх органів; онкологічними захворюваннями.
Нині можна говорити про глобальний характер проблеми інвалідності – в усьому світі ті чи інші можливості обмежено приблизно в кожної десятої людини (650 млн людей), з них майже 470 млн осіб працездатного віку.
Для України проблема соціального захисту інвалідів є особливо значущою – якщо на початку 90-х рр. минулого століття загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн осіб, то станом на 2016 рік їхня чисельність дорівнює 2,56 млн осіб, що становить приблизно 6% усього населення, у тому числі близько 130 тис. дітей-інвалідів.
Нині війна на Сході України невпинно прискорює цю сумну тенденцію. Зрозуміло, що через наявність проблем зі здоров’ям, особи з інвалідністю потребують вжиття на державному рівні спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення їх повної та повноцінної участі в житті.
Формування та реалізація державної політики щодо осіб з інвалідністю здійснюється на основі норм Конституції, Конвенції прав людини, законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та «Про соціальні послуги», Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, та інших нормативно-правових актів, загальна кількість яких становить понад дві тисячі.
«Особливим» людям – особлива освіта
На думку редакції «Поштівки», особливо важливими є заходи щодо можливості отримання освіти для осіб з вадами здоров’я.
На жаль, на сьогодні в Україні забезпечення освітою дітей-інвалідів перебуває на досить низькому рівні, існуючі навчальні заклади не дають можливості реалізувати себе та мають безліч недоліків.
В ідеалі потрібно облаштувати заклади освіти відповідно до міжнародних стандартів, тобто зробити вільний від бар’єрів вхід до приміщення, облаштувати санвузли, забезпечити доступ на верхні поверхи школи, доступ до громадського транспорту.
У цьому випадку нашим чиновникам слід було б запозичити досвід багатьох країн, які запровадили у загальноосвітніх закладах інтегроване навчання, що передбачає здобуття знань неповносправних осіб спільно зі здоровими дітьми.
Така можливість дає змогу інвалідам значною мірою інтегруватися в середовище ровесників, а здорові діти вчаться допомозі та милосердю, відбувається зміна суспільних стереотипів щодо цієї категорії осіб.
А що ж робити з проблемами працевлаштування, які природньо виникають у людей з інвалідністю?
Практика показує, що залучення громадян з інвалідністю до сфери праці важливе як для них самих, так і для держави, оскільки підвищується життєвий рівень інвалідів, збільшується їх платоспроможність, а також можливість самореалізації.
Тут знову ж таки слід запозичити закордонний досвід щодо виконання роботи в дистанційному режимі, що значно допоможе регулювати зайнятість такої «проблемної» категорії робочої сили, як інваліди.
До речі, така система вже довела свою ефективність і вигідність: в Європі нараховується близько 20 млн осіб, які працюють дистанційно.
Закон допомагає
Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” людям з обмеженими можливостями доступні наступні пільги:
- житлові приміщення, а також під’їзди мають бути облаштовані спеціальними засобами та зв’язком
- забезпечення вільного доступу до спортивних, а також культурно-видовищних споруд та закладів; можливості займатися спортом та особливими фізичними вправами в процесі реабілітації
- забезпечення засобами спілкування, що полегшують людей з інвалідністю взаємодію між собою та з іншими категоріями населення
- надання безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі – за наявності відповідного медичного висновку
- діти-інваліди мають право на безоплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування, дорослі мають право на знижку 50%
- право на безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками (за наявності медичних показань)
- право на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті, також вільне користування всіма видами приміського транспорту
Якщо не беруть на роботу
Відповідно до ч.3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні», відмова в укладання трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.
Зазначимо, що ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
Після отримання висновку медико-соціальної експертної комісії про умови і характер праці працівника, якому встановлено інвалідність, роботодавець повинен визначити можливість створення для нього належних умов праці. Якщо існує можливість створення умов праці, рекомендованих МСЕК, роботодавець повинен їх забезпечити.
Звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпПУ можливо лише у разі неможливості переведення його на іншу роботу або створення умов праці відповідно до висновку МСЕК.
Вивчивши законодавство, «Поштівка» пропонує людям з обмеженими можливостями письмово звернутися до підприємства щодо прийняття на роботу. У випадку необґрунтованої відмови можна вирішити спірне питання в судовому порядку, відповідно до ч. 2 ст232 КЗпП України.
Газета “ПОШТІВКА” №15 від 08.08.2016
