Витримки з лондонської газети The Times, квітень 2020 року.
Хтось запитав: «Чому деяким британцям не подобається Дональд Трамп?»
На це англійський письменник Нейт Уайт, відомий своєю красномовністю й дотепністю, дав вражаючу відповідь.
Трампу бракує тих якостей, які традиційно цінуються британцями.
У нього немає ані шляхетності, ані чарівності, ані холоднокровності, ані авторитету, ані співчуття, ані дотепності, ані сердечності, ані мудрості, ані витонченості, ані чутливості, ані самосвідомості, ані скромності, ані честі, ані грації — усіх тих рис, якими, як не дивно, був щедро наділений його попередник, пан Обама.
Читайте: Ефект Трампа і пастка впевненості: як сприйняття перемагає розум
Хоча Трамп може видаватися кумедним, він жодного разу не сказав нічого іронічного, смішного чи навіть трішки дотепного — ніколи, жодного разу. І я кажу це буквально. Для британців не мати почуття гумору — це майже проти людської природи, щось неприйнятне, дике. Але у випадку з Трампом — це факт. Він, здається, навіть не розуміє, що таке жарт: для нього жарт — це грубий випад, безглузда образа чи акт невимушеної жорстокості.
Трамп подібний до троля: він ніколи не сміється і не веселить інших; він лише верещить від захоплення або насмішки. І найстрашніше, що він не просто вимовляє грубі й дурні образи — він справді так думає. Його розум — це механічний алгоритм дрібних упереджень і інстинктивної злоби.
Читайте: «Важко навіть закінчити речення»: що стоїть за очевидними ознаками прогресуючої деменції Трампа
У ньому немає ані іронії, ані складності, ані тонкості, ані глибини. Все поверхове. Ми бачимо перед собою людину без внутрішнього світу, без душі.
У Британії ми традиційно на боці Давида, а не Голіафа. Наші герої завжди — відважні аутсайдери: Робін Гуд, Дік Віттінгтон, Олівер Твіст.
А Трамп не є ні відважним, ні аутсайдером. Він — повна протилежність.
Він навіть не просто розбещений багатій чи жадібний товстосум. Швидше, він схожий на великого білого слимака, привілейованого Джаббу Хатта.
І що ще гірше — він хуліган.
Тому сам факт, що значна меншість — можливо, третина американців — спостерігає за його діями, слухає його слова і після цього думає: «Так, він мені подобається», спричиняє у британців здивування й щире розчарування.
Адже неможливо прочитати жоден його твіт чи почути бодай одне-два речення, не відчувши, що дивишся у прірву. Він перетворив примітивність на вид мистецтва. Він — Пікассо дріб’язковості, Шекспір лайна. Його недоліки фрактальні: навіть у його недоліків є власні недоліки — і так до безкінечності.
У світі завжди були дурні, вистачало й негідників. Але рідко коли дурість буває настільки злою, а зло — настільки дурним.
Він змушує Ніксона виглядати надійним, а Джорджа Буша — розумним.
Якби Франкенштейн вирішив створити монстра, що складався б виключно з людських вад, він створив би Трампа. І тоді розкаюваний доктор Франкенштейн у розпачі вигукнув би: «Боже мій, що я наробив?!»
А якби ідіот був телевізійним шоу, Трамп був би його декораціями.
