Сміливість початкових припущень Путіна зустрілася з непохитною рішучістю нації, яка не бажає поступитися своєю свободою. Український народ показав, що стійкість, стратегічна кмітливість і лідерство неймовірного героя можуть переломити ситуацію проти навіть найстрашніших ворогів.
Коли три роки тому Володимир Путін почав свою так звану «спеціальну військову операцію» проти України, він уявив собі швидкий і простий переворот: триденний бліц, під час якого його війська тріумфально вкотяться до Києва, обезголовлюючи українське керівництво та встановлюючи поступливий маріонетковий уряд під великим пальцем Москви. У його свідомості було мало місця для опору, не було сподівань на тривалу боротьбу і, звичайно, не було очікування лютого українського духу, який незабаром проявиться.
З самого початку стратегія Путіна була побудована на великих припущеннях. Він припускав, що український уряд і армія розваляться, як картковий будиночок під тиском російської могутності. Його план базувався на швидкому домінуванні – захопленні або навіть усуненні президента Зеленського та його ключових радників – з подальшим плавним захопленням влади, яке, теоретично, залишило б мало місця українському народу для згуртування. Але ніщо не могло підготувати його до незламної волі нації, яка відмовлялася поступатися.
Читайте також: Від рятівника до Юди… Як поворот Трампа до Росії також ставить під загрозу його власну країну
Жорстока дійсність сильно вдарила по Росії. Замість легкої перемоги Москва опинилась у конфлікті, який переріс у жорстоку, важку війну, що нагадувала окопну війну Першої світової війни. Початкова фаза операції, яка мала бути коротким вторгненням, швидко перетворилася на тривалу військову трясовину. Очікуваний «блискавичний успіх» обернувся низкою прорахунків і стратегічних помилок, виявивши великі прорахунки розвідки та кричущу недооцінку стійкості України.
На кожному кроці російські війська стикалися з рівнем опору, який не піддавався очікуванням. Українські воїни, підкріплені патріотизмом і глибоким прагненням до незалежності, знову й знову повертали назад загарбників. Те, що передбачалося як швидка операція з низьким числом втрат, зайшло в кривавий глухий кут, де потрібно було жорстоко боротися за кожен дюйм території, а кожну маленьку перемогу було здобуто важкою ціною.
Читайте також: Чому українська влада не відстоює українські цінності на переговорах щодо “мирного плану”
Центральною для несподіваного опору України була постать президента Володимира Зеленського – людини, чий шлях від коміка та телевізійника до лідера військового часу захопив уяву цілої нації. Спочатку відкинутий як малоймовірний кандидат на пост президента, Зеленський швидко довів, що його неортодоксальне походження не є перешкодою для рішучого лідерства під час кризи. Його здатність передати послання непокори, надії та єдності стала рушійною силою мобілізації українського народу, незважаючи на переважну силу.
Лідерство Зеленського стало втіленням духу самої України: винахідливої, непохитної та рішучої. Його сміливі публічні звернення та невпинне прагнення до міжнародної підтримки перетворили його на символ опору, доводячи, що інколи потрібен справжній індивідуал, щоб протистояти вкоріненому авторитарному режиму. Його дії не лише згуртували українських військових і цивільне населення, але й заручилися значною підтримкою західних країн, які бачать боротьбу України символом більшої боротьби за демократичні цінності та національний суверенітет.
Читайте також: Росія робить сміливу заявку: Трампу запропонували ресурси, щоб перекупити Україну
У міру розгортання конфлікту на міжнародній арені виникла нова криза. У ході, який багато хто вважає опортуністичним поворотом, нинішня адміністрація США – колись непохитний прихильник України – почала вводити транзакційний елемент у свою політику. Публікації свідчать про те, що американські чиновники зараз натякають на угоду quid pro quo, пропонуючи військову допомогу в обмін на вигідні умови щодо величезних мінеральних ресурсів України. Цей підхід, насичений запахом примусу, загрожує підірвати солідарність, яка була наріжним каменем опору України.
Зеленський, який завжди був прагматичним лідером, досі чинив опір цьому відкритому тиску. Його уряд залишається непохитним у тому, що безпека та суверенітет України не можуть бути поставлені під загрозу на вівтар короткострокової матеріальної вигоди. Непослідовна позиція американської адміністрації – коливання між твердою підтримкою та обережним прагматизмом – лише додала складності ситуації в Україні, змушуючи її лідерів орієнтуватися не лише на полі бою, але й у підступних водах міжнародної дипломатії.
Читайте також: Глава МЗС Польщі: дзвінок Трампа Путіну був помилкою
Тим часом на передовій війна зайшла в глухий кут. Російські сили, незважаючи на захоплення фрагментів території під час початкового наростання, були повільно, але впевнено відтіснені українськими захисниками. Конфлікт переріс у жорстоку позиційну битву, де кожна сторона окопається, кожна траншея стає символом опору, а кожен дюйм землі є запеклою боротьбою. Ця тривала боротьба виявила обмеження військової могутності Москви та змусила переглянути стратегії, які колись вважалися безпомилковими.
Сьогодні, коли війна тягнеться без видимого переможця, одне є незаперечним: початковий план Путіна мав серйозні недоліки. Сміливість його початкових припущень зустрілася з непохитною рішучістю нації, яка не бажає поступитися своєю свободою. Український народ показав, що стійкість, стратегічна кмітливість і лідерство неймовірного героя можуть переломити ситуацію проти навіть найстрашніших ворогів.
У цій боротьбі з високими ставками Захід стоїть перед вирішальним рішенням. Зростає хор голосів, які стверджують, що настав час для більш рішучої конфронтації з путінською Росією. Лише за умови твердої та жорсткої гри міжнародне співтовариство може сподіватися стримати подальшу російську агресію. Більше того, багато експертів стверджують, що довгострокова безпека України залежить від її інтеграції до НАТО – кроку, який не лише зміцнить її незалежність, але й стане чітким сигналом Москві, що її амбіції не будуть терпіти.
За розгортанням конфлікту світ спостерігає, затамувавши подих. Ставки величезні, а результат залишається невизначеним. Проте одна істина стала абсолютно ясною: те, що почалося як швидка і проста військова операція, перетворилося на довгу, виснажливу битву, яка випробовує самі межі людської витривалості та політичної рішучості. Війна в Україні – це не просто зіткнення армій – це боротьба за душу нації та свідчення неперевершеної сили людського духу.
Story by Lt Col Stuart Crawford, Daily Express
Putin has been utterly humiliated by Ukraine - and Trump needs to remember that
