Сокиринський архітектурно-парковий комплекс — палацово-парковий комплекс створений на початку 19 століття у селі Сокиринці (нині Срібнянського району Чернігівської області).
Прекрасна садиба древнього українського роду Галаганів в оточенні розкішного англійського ландшафтного парку з озерами і скульптурами – пам’ятка садово-паркового мистецтва ХІХ століття
Родове гніздо відомого козацько-старшинського роду Галаганів збереглося до нашого часу в чудовому стані і є найбільш характерним прикладом палацово-маєткової архітектури Лівобережної України кінця ХVIIІ – початку ХІХ століття. Знаходиться ця перлина архітектури в мальовничому селищі Сокиринці Срібнянського району на Чернігівщині.
Історія
Палац у Сокиринцях був зведений у 1823-1829 роках за наказом прилуцького полковника Павла Григоровича Галагана, що походив із древнього козацько-старшинського, а згодом і дворянського роду. Розробкою архітектурного палацового комплексу займався відомий український архітектор Павло Андрійович Дубровський. Величний мурований палац в стилі ампір на 60 кімнат слугував як розважальна резиденція родини Галаганів. Пишно вбраний і художньо оформлений комплекс був одним з найбагатших та найкрасивіших маєтків свого часу. До палацо-паркового комплексу, окрім палацу, належали також дзвінниця, дві церкви, службові флігелі, числені господарські споруди і стайні, оранжерея з теплицями.
Палац
Палац мурований, двоповерховий, прямокутний в плані, з великим декоративним куполом у центрі. Головний фасад прикрашено восьмиколонним портиком іонічного ордера, поставленим на аркаду. Парковий фасад має шестиколонний портик, від якого на рівні парадних кімнат 2-го поверху відходить пандус, який розширюється до низу й плавно сполучається з Сокиринським парком.
Обабіч наприкінці 19 ст. встановлено дві мармурові копії античних скульптур та декоративні вази.
У будинку налічувалося 60 кімнат, які були сполучені між собою здебільшого за анфіладною системою.
Критими переходами палац поєднується з двоповерховими флігелями (загальна довжина палацу 105 м). Головний фасад орієнтовано у північно-східному напрямі, у бік парадного в’їзду, до якого веде широка алея довжиною 400 м.
Палац, ворота з огорожею, алея із службовими флігелями обабіч неї утворюють парадну частину садиби. На півночі містяться господарські двори з приміщеннями для худоби, стайнею, сараями. У східному напрямі від палацу до села вела пряма алея, на якій були розташовані дві церкви та дзвіниця, котрі не збереглися до нашого часу. У парку є оранжерея з теплицями — єдиний на Лівобережжі комплекс споруд цього типу, що зберігся, альтанка, місток.
Парк
Довкола палацу був створений Сокиринський парк в англійському стилі, нині це пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення. Ландшафтним проектом парку займався учений-садівник з Саксонії І. Є. Бістерфельд, якого Павло Галаган переманив від свого родича графа Милорадовича з Лохвицького повіту. Саме в селі Вороньки, у графському маєтку Милорадовичів, Бістерфельд розвів дивовижної краси сад, і коли Павло Галаган побачив той сад, то зрозумів який саме парк він хоче створити у Сокиринцях. З 1923 року Бістерфельд уже порядкував у маєтку Галагана. А розмахнутися садівнику було де – старий парк з дубами-велетнями по 300 й більше років та ще 600 десятин незайманого лісу понад річечкою Уткою і далі на південь, аж до самого роменського шляху.
Бістерфельд розбив парк площею 40 га, що постійно змінювався під впливом природних змін. Але у 1826 році садівник помер і роботу Бістерфельда продовжували садівники Редель, потім Христіані. Фактично будівництво парку розтяглося на ціле століття, тобто на весь час, поки садиба мала справжніх господарів. Останніми садівниками були чех Янічек і німець Пфейффер і чудовий майстер своєї справи, місцевий талановитий садівник Юхим Гапон.
Пейзажі
Нині до паркової рослинності входить понад 40 порід дерев. Родзинкою парку є Шевченківський явір – найстаріше дерево садового комплексу. Ландшафт Сокиринського парку доповнює збережена оригінальна ротонда, колодязь, містки та інші різноманітні скульптури. Загальну пейзажну композицію парку доповнює мальовничий ставок, що знаходиться в течії річки Утки. Одним з найкрасивіших місць парку є поляна з крутими схилами під назвою «Свята долина». Ще однією особливістю Сокиринського парку є Шевченківський явір – найстаріше дерево парку. Вважається, що саме під цим явором були написані знамениті слова Шевченка «Тече вода з-під явора, яром на долину…»
Відомість
Палац Галаганів, часто називають «українським Парнасом», адже тут частими гостями були видатні діячі культури та мистецтва – Тарас Шевченко, Лев Жемчужников, Микола Лисенко, Остап Вересай та інші. При садибі діяв кріпацький хор та театр. Сьогодні ж палац Галаганів вабить мандрівників своєю неповторною архітектурою та ландшафтними витворами навколо себе.
Зараз у Палаці Галаганів знаходиться Сокиринський професійний аграрний ліцей, ніби іншого місця по всій Чернігівщині не знайшлось. Якось дивно і недоречно, що в українських історичних пам’ятках і унікальних архітектурних комплексах знаходяться навчальні заклади.
Рід Галаганів
Значний внесок у становлення фамільної колекції належить сину Павла Ґалаґана -Григорію Ґалаґану (1819-1888), відомому державному та громадському діячу. Він належав до людей, діяльність і добрі справи яких привертали увагу ще за життя. Предводитель дворянства Борзнянського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету по влаштуванню селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради Г. Ґалаґан був також і визначним громадським діячем. На рахунку Г. Ґалаґана численні народні школи, прогімназія й гімназія у Прилуках, училище в Ічні. У Григорія Ґалаґана бували Пантелеймон Куліш і Михайло Костомаров, його добре знав і поважав Тарас Шевченко.
Молодий Галаган викупив із кріпацької неволі знаменитого кобзаря Остапа Вересая, допомагав йому матеріально й морально, влаштовував концерти не лише перед найвидатнішими представниками української нації, а й навіть перед імператорською сім’єю. У палаці Григорія Галагана зберігалась надзвичайно цінна й цікава колекція, яку поповнювали кілька поколінь цього роду, – зібрання українських килимів, плахт, порцеляни й кришталю, коштовної козацької зброї, старовинних меблів із дорогоцінних порід дерев, картинна галерея творів відомих художників України, Росії, Західної Європи.
Цікавий рід Ґалаґанів ще й тим, що отримав прокляття і на сьомому поколінні зник по чоловічій лінії. Український козацько-шляхетський рід бере свій початок від козака Івана Ґалаґана з містечка Омельника (тепер село Омельник Кременчуцького району Полтавської області). Російським дворянським родом він став за Гната Івановича Ґалаґана. Гнат Ґалаґан, що на початку XVIII століття очолював полк у війську Івана Мазепи, після укладення українсько-шведського союзу все ж стає на бік царя Петра І. За наказом царя Гнат Ґалаґан разом з царськими військами полковника П. Яковлєва знищує Стару Січ, яка його вигодувала і вивела в старшини. За свою прислужливість він і отримав від царя чималі землі в Прилуччині, а також графський титул. Запорожці-характерники, які вціліли після погрому Січі, вважали Галагана своїм ворогом і прокляли Гната до сьомого коліна…
Григорій Павлович був представником шостого покоління Галаганів, і тому він дуже серйозно замислювався над страшним прокляттям свого роду. Але йому не вдалося його уникнути – історія династії Галаганів закінчилась смертю сина Григорія Павловича від хвороби – Павла, який був представником саме сьомого покоління Галаганів. Збулося страшне пророцтво запорізьких характерників… На пам’ять про загиблого сина Григорій відкрив колегіум ім. Павла Ґалаґана для бідних обдарованих дітей в Києві. Він і до цього часу вважається взірцем приватної школи.
Зі смертю Григорія Павловича у 1888 році рід Галаганів по чоловічій лінії припинився, однак через деякий час був відроджений. Онука Григорія Галагана Катерина Павлівна Комаровська (дочка сестри Григорія Павловича) вийшла заміж за генерала-лейтенанта графа Костянтина Миколайовича Ламздорфа. Йому царським указом від 1 вересня 1894 року дозволено іменуватися графом Ламздорфом-Галаганом з тим, щоб це прізвище в такому вигляді переходило до старшого в роді.
Після революції родина емігрує до Франції. У паризьких мемуарах від 1935-го року Поль Ламсдорф-Ґалаґан згадує, що для нього і його братів, які більшу частину року жили в Петербурзі, Сокиринці були “земним раєм”.
Діти весь рік мріяли якомога швидше потрапити у чудовий білий палац, побачити синій купол, який вимальовувався, оточений гармонічною рамкою дерев.
Громадянка США Єлизавета Блейк, онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана, та її близькі родичі – Михайло Ламздорф-Галаган із племінниками й донькою – приїжджають в Україну, щоб відвідати місця своїх предків та поповнити документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві.
GPS: 50°41’42”N 32°46’7”E
Адреса: с. Сокиринці, вул. Садова, 16
“Поштівка” також писала про Палац графів Шенборнів [1] та Палац Вітославських в Чернятині [2].
Вікіпедія, Відкривай Україну, КолоКрай