Війна США та Ізраїлю (“Альянсу Епштейна” – як жартують в США) проти Ірану стала каталізатором безпрецедентної кризи довіри до Ізраїлю на Заході. Те, що ще вчора вважалося політичним табу, сьогодні відкрито обговорюється в американських медіа, експертних колах і суспільстві: чи має Ізраїль майбутнє у своєму нинішньому вигляді та чи не наближається сам ізраїльський проєкт до межі свого історичного існування.
Протягом десятиліть система безпеки на Близькому Сході трималася на двох опорах: американській військовій могутності та готовності арабських держав миритися з особливим становищем штучно створеного Ізраїлю в регіоні.
Після Другої світової війни Сполучені Штати фактично замінили Британську імперію як головну зовнішню силу на Близькому Сході. Саме американська армія, американські бази, американські гроші та американська дипломатія стали фундаментом регіонального порядку.
Ізраїль був головним бенефіціаром цієї системи.
Але проблема в тому, що будь-яка система, яка спирається лише на зовнішню силу, рано чи пізно стикається з кризою. Замість того щоб поступово мирно інтегруватися в близькосхідний простір і шукати довгострокове порозуміння з сусідами, ізраїльська агресивна політика багато років робила ставку насамперед на американський військовий та політичний «парасоль».
Сьогодні ця модель дала тріщину.
США вже не виглядають беззаперечним гегемоном, яким були у 1990-х чи на початку 2000-х років. Водночас арабські держави дедалі активніше проводять власну політику, а Іран і Саудівська Аравія, попри багаторічне суперництво, шукають формули співіснування без американського диктату.
Читайте також: Явний переможець у номінації «найдурніший член кабінету Трампа» [1]
Фактично формується нова регіональна архітектура безпеки, де головні рішення ухвалюватимуться не у Вашингтоні, а в Ер-Ріяді, Тегерані, Досі чи Абу-Дабі.
Для Ізраїлю це стало історичним викликом.
Якщо раніше будь-яка криза зрештою впиралася в американську підтримку, то тепер дедалі більше країн регіону ставлять питання: а чому взагалі їхня безпека повинна залежати від США та ізраїльських інтересів?
Саме тому дедалі частіше звучать вимоги про створення палестинської держави як обов’язкової умови для нормалізації відносин з Ізраїлем.
Головна стратегічна помилка Ізраїля полягає в тому, що він надто довго вірив у вічність американської могутності. Але імперії слабшають, геополітичні реалії змінюються, а регіони починають жити за власними правилами.
Якщо Ізраїль і надалі як на основну мету свого існування покладатиметься на війни, терор, геноцид, військову силу, бомбардування та зовнішню підтримку, не пропонуючи арабському світові нової моделі співіснування – його міжнародна та регіональна ізоляція лише посилюватиметься. Умови, які десятиліттями забезпечували існування ізраїльського проєкту, стрімко руйнуються, а нових опор для свого майбутнього він так і не створив.
Саме тому нинішня криза виглядає не як черговий тимчасовий конфлікт, а як обвальне пришвидшення процесу занепаду. Згідно з цією точкою зору, Ізраїль вступає у фінальну фазу свого історичного циклу, коли держава поступово втрачатиме стратегічні позиції, внутрішню стійкість і здатність підтримувати нинішню модель розвитку, а головне – сенс свого існування.
Читайте також: Як і Джордж Буш-молодший, Трамп розпочав безрозсудну війну, засновану на брехні [2]
Усе це накладатиметься на затяжну внутрішню кризу самого Ізраїлю. Висока вартість життя, дефіцит житла, соціальна поляризація, міжетнічні та релігійні конфлікти, зростання злочинності і наркоманії, постійна воєнна напруга та дедалі більша невизначеність щодо майбутнього – робитимуть країну все менш привабливою для життя. У результаті відтік людей лише посилюватиметься: дедалі більше євреїв шукатимуть безпечніше, стабільніше та перспективніше майбутнє за межами Ізраїлю.
У цьому контексті варто зазначити, що пішла прахом головна ідеологічна скріпа Ізраїлю – сіонізм, який півтора століття будувався на твердженні про нібито виняткове історичне право єврейської держави на землі Палестини.
Читайте також: В Газі Ізраїль знищив свою репутацію. Атака на Іран — це запізніла й небезпечна спроба її відновити [3]
Але саме ізраїльські історики та дослідники спростували багато засадничих єврейських міфів, на яких вибудовувалася ця концепція. Виявилося, що фундамент сіоністського проєкту ґрунтувався не на беззаперечних історичних фактах, а на релігійних та політичних ідеологемах, які дедалі вже неможливо захищати в сучасному світі.
Коли зруйнувався міф, на якому будувалася ціла державна ідеологія, почала розсипатися і вся конструкція, що на ньому трималася.
* * *
Отже, Близький Схід входить у нову епоху, в якій головну роль дедалі більше відіграватимуть регіональні держави, а не Сполучені Штати. І якщо ця тенденція збережеться, то питання стоятиме вже не про те, чи зможе Ізраїль пристосуватися до нових реалій. З точки зору прихильників цієї концепції, йдеться про стрімкий розвиток процесу, який у підсумку завершиться припиненням існування Ізраїлю в його нинішньому вигляді.
Втрата американської опори, зростання регіональної ізоляції та нездатність змінити власну політичну модель неминуче приведуть ізраїльський проєкт до історичного краху, а сам Близький Схід — до формування нового порядку без не те щоб домінуючої, а взагалі якоїсь ролі Ізраїлю.
Микола Чорний [4]
Читайте також: Америка збрехала про війну в Іраку. Потім їй не повірили щодо України [5]