УПЦ МП – не церква. Це інструмент, який створив Сталін

РПЦ МПНа фото (зліва направо): Йосип Сталін, митрополит Миколай (Ярушевич), митрополит Алексій (Симанський), митрополит Сергій (Страгородський).
27 Вересня 2018, 07:53

Після надання Томосу Україні почнуться найскладніші процеси. УПЦ МП залишиться як складова п’ятої колони і боротьба тут буде дуже напруженою

Найперше. Якщо взагалі глянути в історичній перспективі, то причому тут Московський патріархат до української території? Територія нинішньої України власне була історично канонічною територією Константинополя Вселенського патріархату.

На території нинішньої України в підпорядкуванні Константинополя була Київська митрополія, була Галицька митрополія, була так звана Проїлавська митрополія – це нинішній південь Бессарабії, Одещина. І на території Криму була митрополія, яку називали Готською або Готвейсько-Кафальською, теж в підпорядкуванні Константинопольського патріархату. Всі ці митрополії, їхні території були приєднані до Москви чи шляхом підкупу Константинополя, чи просто шляхом загарбання і силового примусу. Це дуже важливо.

Друге. Відомий диякон Андрій Кураєв, який зараз в Московському патріархаті є опозиціонером, заявив коли МП пішов на недружні кроки щодо Константинополя: «Поздравляю, мы теперь раскольники».

Тобто розкол світового православ’я йде з Москви. Ще російські імператори намагалися зайняти Константинополь і Стамбул з тим, щоб це була третя столиця Святої Русі, тобто Російської імперії, і таким чином Вселенський патріархат – світове православ’я – підпорядковувалось би напряму їм.

Були такі намагання за часів Петра I, Катерини II, за часів Миколая I (так звана Кримська війна, це було її головним мотивом) і так далі аж до Першої світової війни, куди Російська імперія теж влізла з метою поставити «хрест на Софію» – підпорядкувати собі Константинополь.

І нарешті Сталін не приховував свого бажання захопити Константинополь і приєднати його до СРСР. Навіть готувався до цього, але у американців з’явилася атомна бомба, і він змушений був спинитися.

Тепер Москва не може діяти такими відвертими силовими методами. Вона просто розколює світове православ’я.

Третє. Позиція верхівки Української православної церкви Московського патріархату (тому що на низах можуть бути зовсім інші настрої) засвідчує, що це не українська і не православна церква, ба більше – це не церква, це інструмент. Вона залишається тим же інструментом, який створив Сталін, інструментом закріплення імперського панування. Все інше – це похідне.

Після надання Томосу Україні почнуться найскладніші процеси. Звичайно УПЦ МП залишиться як складова п’ятої колони. І звичайно боротьба тут буде дуже і дуже напруженою.

А що стосується Лаври, що Київської, що Почаївської, то не Москва їх створювала і не Москва їх споруджувала. Власне кажучи, ще в 1992 році треба було припинити те абсолютно незаконне розпорядження цими Лаврами з боку Московського патріархату, але суспільство не було ще до того готове.

Сергій Грабовський

Довідка Поштівки

У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було перервано більшовицьким насильством, а залишки гнаних християн, рятуючись від винищування, перейшли на катакомбне становище. На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами “тимчасового синоду” митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська Патріархія – та сама, що сьогодні у всіх на слуху. В умовах важкої війни Сталін почав розігрувати “релігійну карту”, в тому числі, перед військовими союзниками. Для цього він доручив Л. Берії і полковнику держбезпеки Г. Карпову “відродити” православну Церкву.

Вночі з 3-го на 4-е вересня 1943 року в авто із заштореними вікнами до Сталіна в Кремль привезли трьох митрополитів – це були митрополит Московський і Коломенський Сергій (Страгородський), митрополит Ленінградський Алексій (Симанський) і митрополит Київський і Галицький Микола (Ярушевич). На зустрічі були присутні В.М. Молотов і Г.Г. Карпов – начальник 4-го відділу III Секретно-політичного управління НКДБ СРСР.

Сталін запропонував митрополитам за три дні зібрати Архієрейський собор, який обере Патріарха і Синод. Митрополит Сергій відповів, що архієрейський Собор можна буде зібрати через місяць, і тоді Сталін, посміхнувшись, сказав: «А чи не можна проявити більшовицькі темпи?». Митрополит Сергій погодився і попросив дозвіл Сталіна прийняти для Патріарха титул «Патріарха Московського і всієї Русі» (замість «Росії», як було у «Руській церкві»). Сталін схвалив і пообіцяв допомогти літаками для якнайшвидшої доставки єпископів до Москви.

8 вересня 1943 р. собор був відкритий. На нього зібрали 19 архієреїв: 3 митрополита, 11 архієпископів і 5 єпископів. Вони одноголосно обрали митрополита Московського і Коломенського Сергія патріархом Московським і всієї Русі, утворили Священний Синод «Російської Православної Церкви».

Так з’явилося те, що зараз називають «Московський Патріархат», або РПЦ МП. Сталін «запропонував» РПЦ МП утворити спеціальний державний апарат під називою «Рада у справах Російської православної церкви», який нібито здійснюватиме зв’язок між Урядом і Церквою, а насправді керуватиме нею. Головою Ради Сталін призначив полковника державної безпеки Г.Г. Карпова. Сталін також наказав де тільки можливо відкрити семінарії, щоб нових священиків робити «радянськими патріотами», які захищали б «батьківщину» (недарма в радянські часи вважалося що всі священики РПЦ МП мають партквіток).

Комісар державної безпеки Всєволод Мєркулов, у своєму циркулярі від 22 вересня 1943 адресованому наркомам у совєцьких республіках та керівникам на місцях, зазначає, що уряд СРСР дозволив Російській православній церкві ставити питання про відкриття церков та розпоряджання парафіяльним майном, відкривати богословські курси, займатися промислом на кшталт виготовлення свічок, видавати власний часопис. Мєркулов інформує, що «патріархом московським і всея Русі» на соборі РПЦ МП 8 вересня обрано Сєргія (Страгородського), відомого своєю лояльною позицією до большевиків іще з 1920-х років.  Також Мєркулов наказував підлеглим «не перешкоджати духовенству» виконувати обумовлені урядом рішення.  «Водночас забезпечити неослаблений агентурний нагляд за діяльністю єпископів та решти духовенства православної церкви, припиняючи можливі спроби з їхнього боку перевищувати надані їм права або використовувати ці права у антисовєцьких цілях», – ідеться в документі.  «Кожну знову відкриту церкву забезпечувати перевіреною агентурою з числа духовенства або церковного активу», – наказував Мєркулов.

Новопроголошений “Патріарх всєя Русі” почав прискорено насаджувати Московську патріархію в СРСР і за кордоном. З точки зору православних канонів, благодатні структури керування Церквою могли бути відтворені тільки за діючими на той момент канонічними правилами, а потім, лише згодом, вони могли бути змінені. Але в порушення всіх канонічних норм в 1943-45 рр. богоборчою владою була створена зовсім нова, далека від православної традиції релігійна організація тоталітарного типу, з новими, такими що раніше не існували церковними правилами, зі структурою управління, що й зараз копіює сталінське політбюро (“митрополит-бюро”) і фактично підходить під визначення “тоталітарна секта”, яка не має нічого спільного ні з російськими, ні з вселенськими канонічними правилами Православ’я. За канонами Православ’я створення і діяльність цієї організації повинні сприйматися віруючими нікчемними та недійсними.

Через особливості створення і існування під керівництвом ЦК КПРС, РПЦ МП називають «радянською» або «сталінською» церквою. Священики справжніх церков стверджують, що в РПЦ МП немає благодаті Господньої, тому ті, хто відвідує храми Московського Патріархату, не можуть отримати благодаті і порятунку.

Однією з найганебніших сторінок історії РПЦ МП став організований КДБ в березні 1946 року у Львові псевдособор, на якому проголосили ліквідацію Греко-Католицької Церкви, а її майно передали РПЦ МП. Патріарх Російської Православної Церкви Алексій I благословив цю подію. Тобто, за благословіння РПЦ МП компартія здійснювала переслідування мільйонів мучеників-жертв з УГКЦ: єпископів, священиків, мирян, монахів і монахинь.

Сьогодні створена в 1943 році Сталіним і Берією Московська Патріархія несе моральне розкладання українському суспільству і загрозу національній безпеці.  Стало зрозумілим: цей релігійний монстр небезпечний для всього світового співтовариства, для миру в усьому світі. Він може існувати тільки в умовах тоталітарної диктатури як один з інструментів придушення свободи думки, совісті і релігії, як один із засобів пропаганди світової тиранії під прапором Третього Риму.

УПЦ МП – не церква. Це інструмент, який створив Сталін