Трипільська культура — один з найбільш яскравих феноменів в енеоліті Південно-Східної Європи V — ІV тис. до н.е. Пам’ятки, що її презентують, розташовані на великій території від румунської Мунтенії і Трансільванії до Дніпра з заходу на схід і від Північного Причорномор’я до Карпат з півдня на північ.
Яскрава, витончена кераміка, розписана багатобарвними фарбами, глиняні скульптури, що зображують людей, тварин, птахів, моделі будинків, човнів, саней і багато інших виробів складають унікальний внесок у світову скарбницю старожитностей.
Перші пам’ятки трипільської культури були відкриті в західних областях України в середині ХІХ ст., але лише після розкопок В. Хвойкою.
низки поселень у Середньому Подніпров’ї було визначено їх наукове значення, і вони були введені в науковий обіг. За назвою поселення, дослідженого В. Хвойкою на околиці с. Трипілля біля Києва, і була названа культура. Йому ж належить перша її періодизація. Надалі, після досліджень Е. Штерна, Н. Беляшівського, А. Спіцина, С. Гамченка, М. Болтенка й інших, був більш точно визначений ареал поширення пам’яток трипільської культури, встановлене співвідношення її з енеолітичними культурами Балкано-Дунайского регіону.
120 років тому – восени 1897 року – археолог-любитель Вікентій Хвойка
поблизу села Трипілля знайшов культурні артефакти, які ми тепер добре
знаємо під назвою «Трипільська культура». Щодо неї відомо достатньо
багато, ще більше навколо неї існує теорій і вигадок.
У 30-40 рр. ХХ ст., завдяки активним роботам відомої дослідниці Тетяни Пассек, переходу до нових методів польових досліджень — широкими площами, була значно поповнена джерелознавча база, дороблена періодизація, яка складалася з трьох періодів у розвиткові культури: раннього, середнього (класичного) і пізнього. Ця періодизація зберегла своє значення дотепер, хоча з нагромадженням матеріалу вона доповнюється й уточнюється. Останні десятиліття в Україні плідно працювала і працює ціла плеяда дослідників — С. Бібіков, В. Даниленко, Т. Мовша, О. Цвек, В. Круц, В. Збенович та інші.