До європейських країн поступово приходить розуміння того, що в Україні йде справжня війна. На рівні обивательської свідомості Європа продовжує розглядати Україну як частину певної радянсько-російської території.
Про це виданню DT.UA заявила історик, літератор, координатор громадянського руху «Деокупація. Повернення. Освіта» Олена Стяжкіна.
Говорячи про походження та природу часто використовуваного щодо окупованих українських територій терміна «реінтеграція», вона зазначила, що в цьому слові знайшлася точка згоди між поглядом на Україну європейців та російськими агресивними амбіціями.
«Слід визнати, що в обивательській свідомості (і навіть у частині політичної) Європи Україна існує як частина якоїсь великої радянсько-російської території. І, відповідно, конфлікт (не війна) – як громадянська. Якщо вже зовсім грубо, то для певної частини політикуму й обивательської свідомості війна в Україні довгий час була чимось на кшталт битви якихось дивних племен за водопій. Їм можна за це докоряти, але тоді треба докоряти й собі. Наприклад, за те, що ми не швидко зуміли пропустити через своє серце сірійську трагедію», – зазначила Стяжкіна.
На її думку, зараз погляди європейських обивателів і частини політикуму змінилися, оскільки українці демонструють у протистоянні РФ виняткову мужність. До європейських країн приходить розуміння того, що в Україні йде справжня війна. Стяжкіна вказує, що для усвідомлення фактів того, що Росія і Україна – дві різні країни, і що РФ напала на Україну, необхідно включити масу ресурсів – «інтелектуальних, інформаційних, ресурсів колективної пам’яті та самоусвідомлення».
«Але ресурс колективної пам’яті не включається, бо Європа наштовхується на власну травму Другої світової війни. Пам’ять про власну колаборацію з Гітлером, про окупацію, про дуже складні системи післявоєнного врегулювання продовжує бути токсичною. Умовна Європа, де «минуле», як писав Тоні Джадт, — це «інша країна», каже нам: відтоді минуло багато часу, законодавства й суспільства дуже гуманізувалися. Поставити Україну на одну шальку терезів із власним пережитим досвідом Другої світової й після – болісно неможливо, від цієї травматичної думки Європа рятується втечею», – підсумовує вона.